Бутовський О.Д. «В родном гнезде»
Мій дід і всі наші родичі, що виселились в степ, були прихожанами церкви села Броварки, що було в п’яти верстах від нас. Але, на моїй вже пам’яті, коли мені було років два, була закінчена і освячена нова церква в Кирияківці, в ім’я митрополита Алексія (Олексіївська церква) (На карті церква позначениа жовтою крапкою. прим редактора). Це було лише в трьох верстах від нас, і батьки мої стали прихожанами цієї нової церкви. Власником Кирияківки був Адам Олексійович Кир’яков.
Великий приятель мого батька. Священником в Кирияківці був отець Кирило Стаховський, чоловік крупний, з різкими рисами обличчя, з хорошим голосом, і служив він, поки не опустився, дуже урочисто. Священником в Броварках був отець Іван Ільчинський. Скільки пам’ятаю, обидва священники і броварський і кирияківський, завжди приїжджали до нас славити Христа на Різдво, на Водохреще і Паску. По малоросійському звичаю, початок якого треба шукати ймовірно в старовинних бурсацьких христопрославляннях, псаломщики на Водохреще малювали крейдою на дверях схематичне зображення хреста, адамової голови і двох списів з ініціалами цих предметів, і цей малюнок залишався у нас аж до Світлого Воскресіння. В страсний четвер треба було привезти додому із церкви запалену свічку. Баба Хотина, як це було заведено ще при прабабусі Варварі Іванівні, малювала полум’ям цієї свічки маленький хрестик на притолоці вхідних дверей.
Від щорічного повторення цього обряду хрест мав стійкий чорний колір і був навіть трохи заглибленим. Тут було багато по-дитячому чистої віри в цих маленьких обрядах. Треба взагалі сказати, що великі свята проходили у нас якось щиро, чинно і з дотриманням старовинних малоросійських звичаїв. Перед Різдвом вже з ранку в їдальні, перед образами на спеціальному столику стояли на сіні горщики з кутею і уваром. День був пісний, не можна було їсти до першої зорі, а тоді урочисто з молитвою всі сідали за стіл, заставлений, теж по рідному звичаю, пирогами з різною начинкою: з грибами, з рибою, з маком … На перший день, в Різдво вечором парубки і підлітки колядували під вікнами і отримували за це сухофрукти, пряники та маківники… Напередодні нового року – «щедрий вечір» – був у нас дійсно веселим і щедрим. В той вечір у нас бувала ялинка, приїжджали Іван Григорович, Іван Іванович, а іноді далекі п’ятигорські родичі.
Під вікнами щедрували веселі хлопці та дівчата, і ми мирно дружною сім’єю проводили старий і зустрічали новий рік. Наступного ранку хлопчики, наші ровесники, приходили «посипати» нас зерном, коли ми ще не вставали з постелі . Підійшовши близько до ліжка, кидали із пригоршні зерно прямо на одіяло і в лице, і приказували «Роди Боже, жито пшеницю, на щастя, на здоров’я такого-то … » Ввечері, перед великими святами, мама запалювала велику воскову свічку із власного воску і власної роботи. Свічка в великому мідному підсвічнику, поставленому для безпеки в великий мідний таз, горіла до самого ранку і це придавало якоїсь урочистості передсвятковій ночі. Постає в моїй уяві і Світле Воскресіння з урочистим хрестовим ходом навколо дерев’яної церкви в зоряну весняну ніч, з загальними христосуваннями, з малоросійськими «писанками», яких зараз уже не роблять, з смаженим бараном за святковим столом, яскраво пам’ятаю і зелені свята, справді зелені, так зелено у нас і в кімнатах: на долівці свіжа духмяна трава, на стінах розкішні кленові гілки, в повітрі запах бузку і білої акації. Згадую все це з теплими почуттями, і мені чомусь сумно, що нічого цього тепер вже не зустрінеш в інтелігентному поміщицькому середовищі.
Ця повага до стародавніх обрядів і звичаїв приносила якусь теплоту і вдумливість у загальний сімейний устрій, так створювалось щось дороге і рідне, що діти потім довго зберігали в своєму серці… Із мандрівників, що з’являлись у нас я пам’ятаю двох Якова й Іуду. Останній заходив до нас двічі на рік протягом багатьох років . Він бував у Єрусалимі, і всі ми захоплено слухали його розповіді про святу землю. Чи все в них було правдою, бог його знає, та розповідав він дуже цікаво. Він приніс нам із Єрусалима великий перламутровий хрест і модель гробу Господнього. Людиною він був зовсім не освіченою, заледве вмів читати, і в розмові його відчувався простодушний малоросійський селянин. Родом він був із Бурімки, за Сулою і був кріпаком Багрєєвих. Здавалось би, що могло бути спільного між ним і вишуканим французьким твором про Святу землю. Однак мені потрапили якось під руку спогади пані Багрєєвої, вони написані французькою мовою, і в них вона немало сторінок присвячує своєму кріпаку Іуді, якого вона зустріла в Єрусалимі, і який навіть якось прислужився їй, знаючи місцеві звичаї …
Більше про Олексія Бутовського можна дізнатись за посиланнями: