Лейко Василь Андрійович народився 27 вересня 1956 року в селі Матяшівка Великобагачанського району Полтавської області.
1963-1971 роки навчався в Матяшівській восьмирічній школі, 1971-1973 – навчався в Гоголівській середній школі. 1974-1978 – в Полтавському педагогічному інституті на історичному факультеті.
З 1978 по 2019 рік працював учителем історії Броварківської загальноосвітньої школи.
Одружений, дружина Лейко Віра Миколаївна, син Лейко Василь Васильович.
Як самовисуванець кілька разів балотувався на пост голови сільської ради ( востаннє в 2010 році). Помер після тяжкої хвороби в січні 2019 року.
НЕКРОЛОГ
В районній газеті “ЗОРЯ ПРИДНІПРОВ’Я”
Гірка звістка про непоправну втрату сколихнула колектив Броварківської загальноосвітньої школи – 2 січня 2019 року на 63 році пішов із життя Василь Андрійович ЛЕЙКО, вчитель, який сорок років віддав навчанню та вихованню підростаючого покоління.
Молодим, енергійним прийшов він у наш колектив. Сьогодні ми згадуємо його, як мудрого вчителя, який відкривав дітям невичерпну силу знань, класовода, який вчив розпізнавати добро і зло, радив бути співчутливими, адже за роки своєї плідної діяльності Василь Андрійович виховав не одне покоління, розв’язав тисячі життєвих задач і рівнянь. Відійшла у вічність добра і щира людина. У ці скорботні дні розділяємо невимовний сум і тугу його близьких і рідних. Світлий, добрий спомин про Василя Андрійовича назавжди залишиться в серцях тих, хто його знав, любив і поважав, хто жив і працював поруч з ним, кого він навчав.
Людина живе доти, доки її пам’ятають. Світла пам’ять про Василя Андрійовича вічно житиме у наших серцях.
Найщиріші свої співчуття висловлюємо з приводу непоправної втрати дітям, онукам, рідним і близьким покійного.
Колеги Броварківської загальноосвітньої школи щиро співчувають вчителю англійської мови Вірі Миколаївні . Хай буде пухом йому земля, а душі – Царство небесне.
Колектив Броварківської ЗОШ І-ІІІ ступенів.
В ФЕЙСБУЦІ.
Сьогодні Броварки провели в останню дорогу Василя Андрійовича Лейка, вчителя історії з сорокарічним стажем. Життя людське, мов тоненька нитка, обривається, зупиняючи людину на життєвій дорозі. У пам’яті його учнів він залишиться самобутнім вчителем з оригінальною системою оцінювання знань, власними гіпотезами про авторство «Слова о полку Ігоревім» та душею поета. Царство небесне та вічний спокій його душі. Щирі співчуття дружині Вірі Миколаївні, синові та його родині.
“Сьогодні він переступив
Межу, оту, що ніби розділяє
Цей білий світ, яким ходив,
І темну вічність, де життя немає…”
(В.Лейко «Пам’яті Олександра Покотила»)
ВІРШІ В.ЛЕЙКА «Пам’яті О.Покотила» Я, може, з ним і не дружив У традиційнім розумінні слів, Та завжди знав я чим він жив, І лиш про це була розмова. Добро творить цей чоловік любив, І я з добром ішов до його двору. Сарай для бджіл йому робив І заливав фундамент до паркану. А ще всьому він мене вчив… Тому, як землю треба обробляти , Зерно як засипать у млин, Я гарно сіно у стіжок складати. Сьогодні він переступив Межу , оту, що ніби розділяє Цей білий світ , яким ходив, І темну вічність , де життя немає… Його за все я вже простив І сподіваюсь він образ немає… Та він помер, хоч краще б жив… Лише скажу: люблю і пам’ятаю. *** Мені усе тут рідне, дороге. Це край моєї Батьківщини. Тут мама із відром іде, Несе водичку ранньої години. Не мружить очі сонця світ І вітер радісно волосся розкидає. Я народився в цім краю і зріс, І не порву ніколи із цим краєм. Свої дитячі роки тут провів І босоногим я пішов до школи. Закінчив школу, ПТУ і вуз Й понині не забув свої простори. Життєвий шлях свій я ще не скінчив, Бо хочу ще багато на цім світі Стежок, доріг і гір пройти, Моря, озера й ріки переплити. І хай я сивий, та ще нестарий, Аби на сонці грітись на колоді. Я стану в стрій, доб'юсь мети Свого життя і свого роду. *** Я встану ще. Я все зроблю, Про що так мріяв, планував раніше, В холодну ніч стояти не боюсь, Нестерпну спеку поборю - тим більше. Слабий я зараз, сил замало, Та затамую голод я життя, Заллю я ненаситну спрагу Й доб'юсь покращення буття. Я руйнувать не вмію. Я творю. І творчість та всесильна, всемогуча, Я суму знань своїх передаю Моїм молодшим друзям, учням. Як хочеться усе в житті пізнать. Дійти до істини і цілі досягнути. Є дім. А син і дерево зростуть, Та жити треба лиш на радість людям.
ІСТОРИЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ.
Про авторство «Слова о полку Ігоревім». Гіпотеза.
Ще з дитинства пам’ятаю твір «Слово о полку Ігоревім». І шкільні вчителі і поважні професори говорили , що автор «Слова…» – невідомий. Проводячи власні історичні дослідження , я в першу чергу встановив дату написання твору – 1185 рік, а не 1187 чи 1193. Тобто твір був написаний відразу після походу князя Ігоря Святославовича проти половців, в тому ж році. «Слово…» має 2782 повнозначних і службових слів. Книг, за назвами про слово написано 4 тисячі. Якщо тираж кожної з них 50 тисяч, то нарахуємо двісті мільйонів книжок. Багато з них спираються одна на одну. Багато з них заперечують одна одну. Автори цікавилися різними питаннями: про використання автором цитат різних літописів, про звеличення жінок автором «Слова…», про назви тварин, яких називає твір, про назви річок. Сам по собі похід для історії не мав би такого значення, тим більше , що битва закінчилася поразкою, полоном та втечею , якби не «Слово о полку Ігоревім». І тут постає питання авторства «Слова…». Вчені називали серед авторів Бояна, «премудрого книжника» Тимофія, воєводу Ольстина , Єфросинію Ярославівну, князя Ігоря і багато інших.
Логіка моїх думок під час історичних досліджень була така:
– «Слово…» виголосив князь, адже звертатись до присутніх словом «браття» міг тільки князь, а не боярин чи співець.
– це був той князь, який одночасно міг знати , що відбувалося в Галичі, Києві, Путивлі, не Калці.
– це був той князь, який хотів прославити Ярослава Осмомисла, князя Галицького, дружину Ігоря Святославовича Єфросинію Ярославівну, яка в Пцтивлі дожидалася свого чоловіка з походу;
– це був той князь, який хотів пробачити Ігорю необдуманий похід, поразку, полон і втечу з нього, говорячи про високий помисел Ігоревої молодості, що Ігор перед втечею був «зляканий і трепетний», нарешті для характеристики Ігоря дається покаянна молитва, де він кається в гріхах.
– це був князь, який перебував у Києві, але не Святослав Всеволодович, бо самовихваляння порушувало б норми елементарної етики тодішніх часів.
– це був князь Володимир Ярославович. За родоводом руських князів , складеним за «Літописом Руським» ми бачимо, що Володимир Ярославович
– був сином Ярослава Осмомисла, а отже міг в деталях знати все про свого батька, який мислив8-ма мовами, про палац в Галичі, про князівський трон і багато іншого.
– він міг з дитинства тримати в руках, читати книги, написані на пергаменті , а отже став досвідченою людиною свого часу.
– він міг в дорослому віці приїжджати додому до батька, який доручив викнувати його адміністративні доручення.
За родоводом руських князів за «Літописом Руським» ми бачимо , що Володимир Ярославович був одружений на Болеславі Святославівні в 1166 році дочці Великого князя Київського Святослава Всеволодовича.
а отже
– міг вільно приїжджати до свого тестя.
– відвідувати храми Києва.
– знайомитися з літописами та книгами київського князя.
За родоводом руських князів «Літописом Руським» ми бачимо, що сестра Володимира Ярославовича Єфросинія Ярославівна була одружена з Ігорем Святославовичем новгород-сіверським князем, аотже він знав , що відбувається
– в Новгород-Сіверському , де готував свій похід і виступив у вівторок 23 квітня 1185 року в день свого патрона Георгія Побідоносця князь Ігор Святославович,
– в Путивлі , де був удільним князем його син Володимир, що виступив у похід зі своїм батьком, де перебувала дружина і мати Єфросинія Ярославівна,
– знати і спілкуватися зі своїми родичами , в основному сватами – князями і княгинями, які переживала за похід Ігоря.
І все таки володимир Ярославович не брав участі в поході Ігоря Святославовича. В «Слові…» він не знав один чи два «болвани» стояли в Тмутаракані, не зна
є місця , де бився князь Ігор, для нього земля Половецька – «незнаема».
І все таки Володимир Ярославович не сам творив «Слово о полку Ігоревім». «Слово…» було ним написане за допомогою Ігоря, який в деталях розповів про похід і Святослава, великого князя Київського, який хоч і був двоюрідним братом Ігоря, але був «батьком» руських князів за своїм становленням.
І все таки Володимир Ярославович є автором «Слова…» бо про нього не згадано жодного слова в творі, а він дуже близький родич Ігоря, досить відома особа не той час і якби автором був хтось інший , він би обов’язково назвав.
І все таки саме Володимир Ярославович є автором «Слова…». А от до питання про те , що він перед цим написав чи виголосив (імпровізовано) я думаю треба підходити комбіновано. І перше, і друге з цих питань заслуговують уваги. короткі записи на пергаменті були , це могли бути поради чи деталі викладені Святославом чи Ігорем . Але автор багато чого сказав імпровізовано. Він був дуже освіченою людиною. Він перед цим прочитав свої записи .Та й не міг же він тримати пергамент в руках! І відтворити ідеально в деталях тес теж не міг.
Закінчу тим з чого почав. Нам раніше говорили, що не так важливо, хто автор «Слова о полку Ігоревім». Головне ,що в ньому прозвучав заклик до єднання руських князів в боротьбі з половцями.
Я вважаю, що в «Слові о полку Ігоревім» головним є питання авторства. Мене часом охоплюють сумніви чи я правий чи ні. Але це лише початок дослідження. Гіпотеза. За нею послідує теорія.
Василь Лейко учитель історії Броварківської ЗОШ І – ІІІст..
(“Зоря Придніпров’я”, 2020, 11 червня)