БРИГАДИР РИБНОГО ЛАНУ.
Зіна прокинулась рано. Стрілка годинника показувала пів на четверту. Та чи й спала вона цієї ночі? Була в неї, як говорять в народі «горобина ніч». Тривогу викликав стан здоров’я доньки Валі. Дитя набігалось за день, розжарилось, випило води, а надвечір різко піднялась температура, стала важко дихати. Зіна разом з свекрухою Ганною Махтеївною попарила доньці ніжки, розтерла груди, спину, напоїла теплим молоком.
Валі стало мовби легше, усміхнулась. І на всю хату пролунав голос , старшої доньки: «Ура, наша Валя зовсім здорова».
Та то був лише перший спокій. Вночі різко піднялась температура, на чолі виступили густі росинки поту, часом дитя марило. І знову парили ніжки, розтирали груди, спинку, ставили компреси.
А зараз Зіна, прокинувшись, тихими кроками підійшла до ліжка доньки. Ледь торкнулась чола і тепла радість наповнила материнське серце. Температура спала, а Валя поринула в свій дитячий сон.
Трішки постоявши біля доньчиного ліжка, підійшла до чоловіка.
– Толю, вставай, пора.
– Чому так рано?
– Поїдемо на ставки. Викликає в мене тривогу стан зарибкового матеріалу. Кисню мало.
Поки Анатолій одягався, запускав машину, Зіна встигла приготувати сніданок, наготувати їжі з собою.
І хоч на перший погляд вона, здавалось, повністю була зайнята домашніми справами, та чуйне материнське серце розривалось навпіл. Якийсь внутрішній голос твердив: а може ще Валя і не видужала, а інший в такт говорив: рибки задихаються.
З тривогою на душі їхала вона на стави. В голові одна за одною минали невтішні думки: «Як він почуває себе, зарибковий матеріал? Адже це ті самі дітки, вага кожної з яких становить десяток-два грамів».
Хвилюватись було чому. Надворі стояла надто жарка, безвітряна погода. А тут ще й пройшов ураган, який порушив лінії електропередач. Насосна станція на деякий час залишилась без електроенергії, припинила роботу. Вода в постачальних каналах стала на вагу золота. Водообмін робили лише в окремих ставках і то з особистого дозволу начальника господарства Любові Іванівни Крихтенко.
За думками не зчулась, як і приїхали на стави. По водному плесу гуляв легенький вітерець. Водопостачальний канал вщент наповнений водою. Нічна чергова Лідія Безверха доповіла бригадиру: щойно взяті лабораторні аналізи показали, що вміст кисню в воді і усіх ставах у межах норми.
Того ж дня зробили контрольний облов. Результати його були втішними. Вага зарибкового матеріалу значно перевищувала плановий графік росту і рівень минулого року.
Радісно стало на душі. А тут ще й Анатолій приніс приємну звістку. Здійснюючи черговий рейс, на хвильку заскочив додому. Донька Валя почувала себе зовсім добре.
Вже стало якось звичним, що кожен працівник, який досяг в тій чи іншій галузі відчутних виробничих показників, мріяв про свою професію з дитинства. Але цього не можна сказати про Зінаїду Іванівну Мітлу, кавалера ордена Трудової слави ІІІ ступеня, бригадира-рибовода об’єднання «Полтаварибгосп».
Мріяло дівча з далекого білоруського села Саковщина Мінської області вирощувати високі врожаї льону, картоплі, яку і нині в розмові називає бульбою.
Та якось повз рідне село проїздила колона військових автомашин. Одна з них зупинилась. З кабіни вискочив юнак і попросив напитись води. На мить їхні погляди зустрілись. І не знали вони тоді, що з цього мимовільного, миттєвого погляду, який здався їм вічністю, їхні життєві дороги підуть поруч.
Навік полонив серце білоруски український степовик. А невдовзі Зіна стала його дружиною, приїхала на Полтавщину.
Анатолій після звільнення з лав Радянської армії прийшов працювати шофером в рибне господарство. Зіна деякий час трудилася в споживчій кооперації і ось уже 12 років – в об’єднанні «Полтаварибгосп».
До душі припала їй професія рибалки. І хоча говорять вінцем рибальської праці в ставковому рибництві є товарна риба, що надходить в торгову мережу, Зіна вважає, що успіх в повній мірі залежить від якості і кількості зарибкового матеріалу.
Праця на рибному лані виявилась надто цікавою. Щодня пізнавала багато нового. Минуло лише кілька років, а вона вже передова робітниця, кваліфікований спеціаліст. Згодом її призначили бригадиром-рибоводом. І з того часу бригада постійно в авангарді змагання. Бригаду в повному розумінні можна вважати комсомольсько-молодіжною. Поряд з Зіною, якій ледь минуло за тридцять, працюють молоді дівчата Ніна Ганжа, Ніна Капустян, Ліда Магда, трохи старша Марія Білобаба і зовсім юна Люда Євстратовська. Молоді та завзяті, – говорять про них. А ще в складі бригади працює трактористом Дмитро Кузьмічов. Про нього дівчата високої думки.
За звитяжну працю члени бригади не раз нагороджувались грамотами, подяками, цінними подарунками, заносились на Дошку пошани.
Високих нагород удостоєна бригадир Зінаїда Іванівна Мітла. За успіхи, досягнуті у виконанні завдань десятого п’ятирічного плану і соціалістичних зобов’язань, Президія Верховної Ради СРСР нагородила її орденом Трудової слави ІІІ ступеня. Рішенням колегії Укрголоврибгоспу та Президії республіканського комітету профспілки працівників харчової промисловості занесено портрет Зінаїди Мітли на республіканську галерею передовиків виробництва.
До глибини душі закохана Зіна в свою нелегку рибальську працю. Часто-густо доводиться рано вставати і пізно лягати.
Ледь настає рання весна, починається вилов зарибкового матеріалу із зимівників. Тільки но цю роботу завершено, а на черзі вже чи не найвідповідальніша пора в ставковому виробництві – нерестова компанія. Потім вирощення мальків, їх вилов і пересадка на зимівлю. І якщо в рибалок з товарних рибних господарств з закінченням вилову закінчуються роботи не ставках, то в риборозплідних господарствах вони ще проводять зимову зарибку.
Працюють по суто замкнутому циклу роботи.
А скільки шкоди завдають рибоїдні птиці і особливо чайки. Залиш ставок без нагляду хоч на годину, і армада білокрилих птиць вмить збере мальків.
Багато турбот на виробництві у Зінаїди Іванівни. Вони тісно переплітаються з турботами домашніми. Адже в них хороше особисте господарство – є сад, город, кури, качки, гуси. Всього вдосталь, лишки продають державі.
Працюють з Анатолієм не покладаючи рук. Придбали власного «Запорожця». Автомашину Зінаїді Іванівні виділено позачергово, як передовику виробництва. Мріють з дітьми поїхати в Білорусію, відвідати батьків.
М.Ануфрієв. позаштатний кореспондент . фото автора.
Зоря комунізму, 29 серпня 1981 року.