РОДОМ З ПЕЛЕХІВЩИНИ
«… А степ мовчить. А що йому? Він і не таке бачив на своєму довгому віку. Скільки ніг топтало його, скільки людей полягло у боротьбі за нього, скільки крові пролито за нього і на нього… І все дарма. Але такого, щоб у мирний час зникали села, зникали люди, які колись плекали його, поливаючи рясним потом, він ще не бачив. Тож і мовчить степ та думає свою споконвічну і гірку думу.
І тільки вітрище гуляє по його безкраїх просторах, гуде у розлогих гілках дерев, обламуючи їх та вириваючи дерева з корінням, зриває покрівлі зі стареньких покинутих хат та сараїв, висвистує протягами у вибитих вікнах і дверях колишніх теплих та затишних селянських хат. А що йому, тепер він тут господар.
Страшно… Страшно бачити колись багатолюдне і гомінке, а тепер мертве село…»
Це заключні слова історико-документальної повісті «Пелехівщина» (Історія сіл Пелехівщина, Вишеньки, Магерівка та Посьмашнівка), колишнього вчителя історії Бугаївської школи, краєзнавця, нашого постійного дописувача – Павла Афанасійовича Ткаченка. А ще, людини, чия життєва зоря загорілася на небі саме цього села, колись веселого, гомінкого, квітучого, яке стало нині пусткою… Вже не гримлять отут весілля, не стрічають дітей з розлуки, не проводжають в останню путь односельців, тільки хати, мов привиди, спорожнілими вибитими віконцями, наче очима, журно дивляться на дорогу. Тож весь свій біль і всю тугу за рідним селом, де пройшли кращі роки життя, Павло Афанасійович вилив на сторінках цієї книги. Вона, ніби написана серцем. Ця книга, як данина пам’яті тим, хто народився в цьому незабутньому куточку Глобинського краю, жив тут, кохав, працював, ішов захищати Батьківщину, прославив його на всю Україну та весь світ.
Саме на цій благодатній землі, як пише в своїй повісті Павло Ткаченко, побачили світ такі визначні особистості, як Дмитро Петрович Бутовський (штабс-капітан царської армії, власник Пелехівщини, дворянин), Олексій Дмитрович Бутовський (генерал-лейтенант інфантерії, один з організаторів перших Міжнародних Олімпійських ігор в Афінах 1896 року), Микола Дмитрович Бутовський, генерал-лейтенант інфантерії, письменник, Євген Дмитрович Бутовський (колезький асесор), Данило Іванович Бутовський (штабс-капітан царської армії, який загинув в роки російсько-турецької війни), Єгор Іванович Бутовський (с.Вишеньки) (майор царської армії, учасник Кримської війни, поранений під час оборони Севастополя, помер від ран), Іван Іванович Бутовський (с.Вишеньки) (капітан царської армії), Матвій Іванович Бутовський (с.Вишеньки) (дійсний статський радник), Федір Іванович Бутовський (с.Вишеньки) (підполковник царської армії, учасник Вітчизняної війни 1812 року), Георгій Іларіонович Майборода (видатний український композитор, народний артист СРСР, народний артист України, кавалер орденів Леніна та Трудового Червоного Прапора, лауреат Шевченківської премії), Платон Іларіонович Майборода (видатний український композитор, народний артист СРСР, народний артист України, кавалер орденів Леніна, лауреат Сталінської та Шевченківської премій, заслужений діяч мистецтв УРСР), Роман Георгійович Майборода (народний артист України, соліст Київського державного академічного театру опери та балету імені Т.Г.Шевченка, лауреат національної премії ім.Т.Г.Шевченка) та багато інших.
У с.Вишеньки жив абсолютний чемпіон світу з французької боротьби, легендарний силач Юхим Іванович Білоус. У Пелехівщині неодноразово бували видатні українські письменники та поети: Андрій Малишко, Терень Масенко, Олекса Ющенко, Любов Забашта, декламатор Анатолій Паламаренко, співаки Сергій Козак та Костянтин Огнєвий.
Тож в такому славному селі пощастило народитися і Павлу Ткаченку в 1955 році в родині одвічних хліборобів – Афанасія Петровича та Євдокії Петрівни, які навчили сина любити свою малу Батьківщину так, як любили вони, шанувати і пишатися земляками. Тож через все життя несе Павло Афанасійович ту любов у своєму серці, любов до села, якого вже нема, але яке часто приходить у його сни, живе у його спогадах.
Та невже забудеш оту стежину в росі, що вела хлопчину до Пелехівської початкової школи, перших вчителів, які залишили в його душі світлі і незабутні спогади. Може, саме тому й обрав Павло Афанасійович професію вчителя. Тож за покликом душі і серця закінчив Кременчуцьке педагогічне училище, вищу освіту здобув у Полтавському державному педагогічному інституті ім. В.Г.Короленка. За фахом Павло Афанасійович – історик. П’ять років працював у Горбівській, а тридцять п’ять – у Бугаївській школах. Учні відчували до нього особливу симпатію і по-особливому любили історію, яку він викладав яскраво і творчо, міг запалити в дитячих душах жагу до знань, навчав любити свою Україну, та ту маленьку її частинку, найдорожчу для серця кожного, наймення якій – Бугаївка. Тож і про це село, яке вже теж для вчителя стало рідним, його славних працьовитих мешканців створив він книгу-літопис, провівши надзвичайно складну пошукову роботу.
Саме в Бугаївці зросли його дві донечки-красуні – Юлія та Лілія, яких виховали разом з дружиною, Наталією Іванівною, порядними людьми. До речі, Наталія Іванівна – вчитель української мови. Тож подружжя Ткаченків вже тридцять п’ять літ пов’язують щирі та теплі сімейні стосунки, а ще, спільні інтереси – любов до школи та своїх вихованців. Тож як це часто буває в таких міцних і дружних родинах, де подружжя пов’язують не тільки сімейні узи, а ще й іноді професійні, всі невирішені шкільні питання часто вирішувалися вдома. Їхні донечки зростали саме в такій творчій атмосфері, тож і не дивно що Юлія також обрала вчительську професію, а Лілія – видавничу справу та редагування. На радість молоденьким дідусеві й бабусі подарували доньки трьох онуків – Вероніку, Владика та Анастасію.
Нині Павло Афанасійович на заслуженому відпочинку, але живе активним творчим життям, має задуми і плани, які, сподіваюсь, стануть дійсністю. Його цікаві творчі доробки про історію нашого краю та непересічних особистостей наповнюють новим змістом наше видання та захоплюють читачів, які з нетерпінням чекають нових публікацій.
Тож невичерпного Вам натхнення і нових творчих доробків, Павле Афанасійовичу!
Ірина КОВАЛЕНКО.
Фото Анатолія БАБЕНКА.