САД НА ПІСКУ

Бурхливі збори закінчилися опівночі. До заклопотаного новообраного голови артілі підійшов літній колгоспник і співчутливо сказав: — Підняти відстале господарство — це як виростити сад на піску. Так що, Андрію Семеновичу, нелегко вам доведеться. — Знаю, що нелегко. На війні важчі питання доводилося розв’язувати. А тут ніхто в тебе не стріляє. Думай — і роби, роби, думай. Рано встав другого дня Андрій Семенович Колісник. Пішов на ферми, а там людей не вистачає, корови стоять недоєні. Коли закінчувалось ранкове доїння, підійшов завідуючий фермою. — Довго спите, — з докором до нього голова. — Та я не спав. Я вже півсела обійшов. Доярок шукаю, а ніхто не хоче. Кажуть, працювати важко, а заробляємо мало. В рільничій бригаді побачив приблизно таке ж. Люди неохоче йшли на роботу, трудова дисципліна — про неї ніхто не знав. Одержували колгоспники за свою працю по 30 — 40 копійок в старих масштабах цін і по 500 — 800 грамів хліба. Та і де можна було взяти на трудодень, коли в колгоспі збирали по 12 центнерів пшениці, від корови надоювали по 1000 кілограмів на рік, від свиноматки одержували по 9 поросят, а грошовий доход становив 760 тисяч карбованців на тодішні гроші. — Основне — люди. Від того, хто в нас буде на керівних постах, як ми будемо працювати, залежатиме успіх господарювання, — говорив т. Колісник членам партбюро і правління, коли вони зібралися на своє засідання. Довго обговорювалося того дня питання про кадри. Прийняли рішення — і почали його виконувати. Ферми і рільничі бригади очолили комуністи, колгоспники з життєвим і господарським досвідом. Підняли прапор соціалістичного змагання, запровадили матеріальні стимули. Подумали і про умови праці та відпочинку. До цього працівники молочних ферм могли хіба лише мріяти про таку кімнату відпочинку, а тепер вони мали можливість у вільний від роботи час чудово відпочити, почитати книгу, газету чи журнал, послухати радіопередачу. На поля і ферми стали ходити не гостями, а регулярно агітатори та лектори, учасники художньої самодіяльності. Люди знали, що все це — робота нового голови колгоспу. Йому повірили. А сам Андрій Семенович жив з людьми, прислухався до їхніх добрих порад. Встане годині о четвертій ранку і, поки наряд, обійде ферми, погомонить з людьми, поцікавиться справами на роботі, не забуде спитати і про сімейне життя. А якщо кому-небудь треба чимось допомогти — ніколи не відмовить. Він жив турботами людей, повнився їх трудовим досвідом, і це давало йому наснагу до роботи. Віра в те, що голова колгоспу взяв правильний курс, оволоділа навіть скептиками. А коли в 1955 році хліборобам видали по З кілограми 200 грамів хліба і по 3 карбованці грошей, переконалися, що це — результат розумного господарювання і їхньої спільної праці. Створені роком раніше комплексні бригади виправдали себе. Сад на піску починав рости. Високі доходи дали можливість колгоспу розгорнути будівництво. Адже примітивні приміщення, збудовані нашвидкоруч після війни, ніяк не можна було пристосувати під механізацію. За короткий час в колгоспі збудували 21 тваринницький корпус, допомогли трьомстам забудовникам, які переселилися в Броварки з дна майбутнього Кременчуцького моря, звести добротні будинки. В артілі появилися маяки. Доярка Валентина Павлівна Гвоздик, ланкова Тетяна Митрофанівна Приступ, трактористка Феодосія Іванівна Подорожня, чабан Никифор Устимович Малько — ці та десятки інших трударів ланів і ферм з дня в день, з року в рік множили багатства артілі. На таких, як вони, спирався голова у своїй роботі. А.С.Колісник Міцнів колгосп, зростали реальні доходи колгоспників. З відсталого він вийшов у передові. Для броварківців давно вже стале звичним щороку одержувати високі врожаї і хороші прибутки від тваринництва, достроково виконувати плани продажу державі продукції сільського господарства. В минулому році тут виростили по 264 центнери цукрових буряків і по 24,6 центнера зернових. Прибуток артілі становив 980 тисяч карбованців. 76 тисяч і 980 тисяч. Перша цифра—то прибуток колгоспу 1952 року, коли в грудні господарство очолив Андрій Семенович Колісник — розумний господарник, вимогливий комуніст і чуйна людина. Відстань, подолана між цими цифрами, коштувала йому безліч недоспаних ночей, роздумів і тривог, невдач і перемог. Багато зробили в колгоспі з того часу, коли головою артілі обрали А. С. Колісника. В селі збудовано Будинок культури, контору колгоспу, зерносховище, баню, школу на 5 класних кімнат, закінчується спорудження сільської лікарні і клубу в третій комплексній бригаді. На трьох тваринницьких фермах є 1830 голів рогатої худоби, в тому числі 635 корів, 1580 свиней, 780 овець, більше восьми тисяч голів різної птиці. Сьогодні броварківські хлібороби збирають вирощений урожай. Співають пшеничні лани голосами комбайнових моторів. Голова колгоспу весь час проводить тут, на передньому краї. Візьме в руки зерно, наче крупинки золота, посміхнеться і задоволено мовить: — По двадцять п’ять буде. Земля щедро віддячує за наші труди. … Люблять у Броварках свого голову. Люблять за те, що він вміло веде господарство, піклується про людей. Ось чому, коли, наче ластівка, з зореносного Кремля в село прилетіла звістка про нагородження голови колгоспу «Ленінець» Андрія Семеновича Колісника орденом Леніна, ніхто не міг утриматися, щоб не привітати колгоспного вожака з високою нагородою, висловити йому свої найкращі і найщиріші побажання і подякувати за всі його турботи для колгоспу і для людей. Подякувати за той сад на піску, який виріс, квітне і буяє в хліборобському селі Броварках.