Село Броварки прекрасне в будь-яку пору року. Коли ми завітали сюди, воно вигляділо особливо казково. Перший сніг укутав землю, будівлі, дерева своєю пухнастою ковдрою. Зима торкнулася своїм пензлем і ставків, які розкинулися за селом. Вони застигли спокійними плесами.
І в цей спокійно-зимовий фон діловито вписується трудовий ритм колгоспного села. Своїми турботами живуть ферми, тракторні бригади, установи. Настрій у трудівників особливий, піднесений. Усі живуть прагненням успішно завершити останній рік дев’ятої п’ятирічки, з новими силами і задумами вступити в нове трудове п’ятиріччя. Свіжі враження від щойно прочитаних газет про Пленум ЦК; КПРС, четверту сесію Верховної Ради СРСР викликають багато планів, радісних перспектив.
Ось і в розмові з депутатами сільської Ради відчувається, як радісно сприймають люди нову п’ятирічку, яка багато дасть трудящій людині. Голова виконкому сільради Іван Феодосійович Позивайло знайомить нас із змінами, які сталися я селі останнім часом. Зовсім недавно справили новосілля вчителі і учні середньої школи, відкрив двері новий магазин, заасфальтовано центральну вулицю. Як знак вічної вдячності 316 односельцям, які не повернулися з вогненних доріг війни, споруджено меморіальний комплекс…
— Наші депутати, — говорить І. Ф. Позивайло, — постійно піклуються про благоустрій села, створення хороших культурно – побутових умов, піднесення економіки колгоспу. В чиїй же особі представлена влада на селі? Проглядаємо список депутатів. Серед них — доярка Олександра Яківна Асауленко, комбайнер Іван Олексійович Покотило, ланкова Олена Онисимівна Таранець, шофер Микола Васильович Бахарєв, свинарка Ольга Іванівна Гарнага, продавець Таїсія Василівна Шахно, бригадир-рибовод Михайло Савич Маркобог, завідуюча бібліотекою Софія Федорівна Малько… 42 депутати сільради. А скільки ще активістів! Це вони вирішують важливі питання господарського і культурного будівництва на селі.
Праця стала джерелом радості, багатства і добробуту. Колгосп «Ленінець», в якому трудиться переважна більшість броварківців, — сучасне, багатогалузеве господарство. Тут кілька тракторних бригад, оснащених найсучаснішою сільськогосподарською технікою. Лише за п’ятирічку одержано десятки тракторів, комбайнів, різних машин. Зовсім іншого вмісту набула праця колгоспника. Сьогодні вона мало чим відрізняється від праці робітника заводу чи фабрики. Всюди техніка, машини. Нові часи – нові умови. З’явилися нові професії, раніше не чувані на селі. Небагато таких колгоспників, проти прізвищ яких написано: різні роботи. А все тобі—тракторист, механік, комбайнер, майстер-наладчик, слюсар, токар, електрик, шофер, інженер, економіст. В дружбі з наукою і технікою люди творять справжні чудеса. Порівняйте і вдумайтеся. Ще у восьмій п’ятирічці середньорічний урожай озимої пшениці становив 20,9 центнера, а в нинішній — 34,8 центнера. Навіть в посушливих умовах цього року пшениці зібрано 27 центнерів на кожному з 1135 гектарів. Справжній хліборобський подвиг! Він народжений самовідданою працею людей, які вступили у двобій а посухою. І перемогли.
Подібних перемог на рахунку колгоспників багато. Наприклад, продаж державі зернових, молока і м’яса у порівнянні з минулою п’ятирічкою складає 171, 158 і 129 процентів. До речі, у тваринників ще місяць у запасі. Продуктивність праці за цей же період становить 133 проценти. Зросла і заробітна плата. В 9-й п’ятирічці оплата одного людино-дня — 3,86 карбованця, а в минулій — 2,98. А тому й матеріальний добробут зріс у кожному домі. Тепер уже нікого не здивуєш новиною, якщо сусід купив автомобіль чи мотоцикл, холодильник або пральну машину.
Якщо говорити про труд односельців, треба сказати, що вони працюють не лише на полях, фермах чи майстернях, а й в різних установах села. Школа, дільнична лікарня, ветдільниця, дитсадок, побутова майстерня, аптека, споживче товариство, відділення зв’язку, АТС, цех облрибокомбінату — скрізь працюють фахівці, майстри свого діла. 32 спеціалісти з вищою і 51 з середньою спеціальною освітою! Ось характерна риса сьогоднішніх Броварок.
На славу трудяться люди. На славу рідній Вітчизні. А Вітчизна завжди шанує своїх синів і дочок. У дні свят, коли в будинку культури чи на сільській площі біля пам’ятника В. І. Леніну проходять торжества, на грудях багатьох золотом сяють ордени і медалі. Ось і на початку цього року орден Трудового Червоного Прапора одержали ланкова Софія Іванівна Малько та головний зоотехнік колгоспу Ганна Яківна Малько, орден «Знак Пошани» — бригадир Ганна Макарівна Черима, орден Трудової Слави III ступеня — доярка Олександра Андріївна Чуприна, медаль «За трудову відзнаку» — тракторист Іван Данилович Німчин.
Та не лише за працю одержали ордени і медалі броварківці. В селі проживає багато фронтовиків, які в грізний для Вітчизни час зі зброєю в руках захищали честь і незалежність рідної землі. А потім, повернувшись із фронту піднімали з руїн господарство, заліковували рани, щоб ще красивішим стало життя. І поряд з фронтовими нагородами з’явилися відзнаки за доблесну працю на мирній землі.
«Захист Вітчизни є священний обов’язок кожного громадянина СРСР» так записано в Конституції СРСР. Ці слова всім серцем і душею усвідомлювали всі, хто йшов у грізний бій, хто окропив землю своєю кров’ю. Золотом сяють імена на мармурових плитах меморіального комплексу. Імена тих, хто навіки залишився лежати у братських могилах у далеких краях. І першим у списках читаємо: Герой Радянського Союзу Петро Тихонович Таран. Сільський юнак, син колгоспника здійснив немеркнучий подвиг у двобої з лютим ворогом. На Кубані, яку визволяв Герой свято бережуть пам’ять, про Тарана. А в Броварках середня школа носить його ім’я. Про подвиг земляка складено легенди, його подвиг оспівав відомий радянський поет Лев Ошанін в поемі «Син України».
У дні революційних свят, в День Перемоги одягають фронтовики ордени. Не старіють душею ветерани. З особливою шанобою уклоняються люди колишньому розвіднику Миколі Митрофановичу Коваленкові, колишньому танкісту, а нині колгоспному трактористу Іванові Антоновичу Тарану, Костянтину Івановичу Пінчуку, Федору Йосиповичу Крихтенку, Іванові Оністратовичу Гріннику та багатьом іншим, хто не шкодував нічого, навіть найдорожчого — життя, аби звільнити рідний край від фашистської навали, принести сонце свободи народам Європи.
Часто збираються ветерани війни і молодь. Фронтовики передають юнакам і дівчатам свій життєвий досвід, виховують в них високі почуття патріотизму, любові до рідної Батьківщини. Цікаво послухати, наприклад, Степана Даниловича Реця, учасника славнозвісного десанту на «Малій землі», або колишнього бійця протиповітряної оборони Ганну Іванівну Мусієнко.
Особливі розмови відбуваються між фронтовиками та юнаками, які йдуть служити в Радянську Армію, оберігати мирну працю свого народу. На урочистих проводах завжди виступають учасники Великої Вітчизняної війни, дають майбутнім воїнам наказ бути гідним бойової слави батьків і дідів, свято берегти і примножувати традиції Збройних Сил СРСР. І юнаки виконують. наказ фронтовиків. Часто в хліборобські оселі приносять листи з військових частин, у яких командування дякує батькам, трудовому колективу, які виховали в юнака відмінні риси радянського солдата.
Де ударна праця, там і радісна, натхненна пісня. Є де відпочити трудівникам села. В центрі Броварок височить красень-будинок культури. Тут щовечора — то кінофільм цікавий, то вистава або концерт артистів з міста. Та не лише приїжджих, є тут і свої таланти. В гуртках художньої самодіяльності — хоровому, танцювальному, драматичному, вокальному та інших — колгоспники, робітники, службовці. Їх єднає почуття прекрасного, багатство духовного світу. Виступали вони не раз у Полтаві, по Центральному телебаченню. Софія Парафило та Олександра Удова стали лауреатами Республіканського конкурсу самодіяльного мистецтва, присвяченого 50-річчю утворення Союзу РСР.
Сільська бібліотека нараховує кілька тисяч томів. Їх читають у кожній хаті. Це вже звично, що рядовий колгоспник читає класиків марксизму-ленінізму, майстрів світового письменства, цікавиться новинками художньої і виробничої літератури. Бо книга вже давно стала постійним супутником в житті і роботі.
Учаться майже в кожній сім’ї. Хто в інституті чи технікумі (заочно або на стаціонарі), хто в середній школі, хто в гуртку по підвищенню ідейно-політичного або фахового рівня. А для найменших — постійно діючий колгоспний дитсадок. Тут теж малюки вчаться, готуються до школи. То ж батьки можуть спокійно працювати: їхні діти завжди доглянуті.
Щасливе дитинство, радісні роки розквіту, забезпечена старість — в будь-якому віці людина відчуває турботу і увагу. Досить сказати, що лише за місяць пенсіонерам села виплачується близько 30 тисяч карбованців. Скажемо, що це набагато більше, ніж у минулій п’ятирічці.
Звичайне українське село. Звичайне — і в той же час незвичайне. Бо в його долі, у долі його людей, як у краплині роси, відбивається все, що дала нам Конституція СРСР. Прекрасне сьогодення, ще прекраснішим і величнішим постає переди броварківцями, як і перед всіма радянськими людьми, завтрашній день. Бо вони знають, що нова п’ятирічка, яка настане через кілька тижнів, буде новою віхою зростання і творчого злету Людини.
В. ПОКОТИЛО, В, ЯРОШЕВСЬКИЙ,
Фото Г. Сироватня.