ЕКСКУРСІЯ НА ПАСІКУ УДОВИ С.О.
На пасіку Сергія Олексійовича Удови ми завітали, коли вже було по-справжньому холодно. Сергій Олексійович – молодий пасічник, якщо враховувати вік. Йому 31 рік. Закінчивши нашу школу, він вступив до Лубенського технікуму лісного господарства. Бджолярство як науку вивчав в технікумі. Після закінчення технікуму трохи працював в лісництві в селі Манжелія. Згодом почав збільшувати розміри пасіки, яка спочатку налічувала два вулики, що дісталися від Дідуся.
Бути пасічником – мабуть така доля. Як розповідали йому батьки, коли Сергійкові було тільки два роки, він пішов на дідусеву пасіку й заходився лозинкою видовбувати бджіл з льотків. Комахи такого стерпіти не змогли і напали на дитину. В результаті з хлопчика витягли 20 бджолиних жал. Батьки дуже злякалися за життя свого чада, терміново лікаря викликали. А дитя проспало собі спокійно аж до наступного ранку. На тілі на місці укусів залишилися лише малесенькі крапочки, ніби потничка. І все.
Зараз у нього пасіка велика, більше сотні вуликів. Вулики найрізноманітніші. Є старенькі, але симпатичні. Таких ми ще ні в кого не бачили. На стінках охайно вставлений рогіз один коло одного. Ми подумали, що така оригінальна аплікація для краси, але виявляється рогіз утеплює стінки вулика і перешкоджає потраплянню вологи. Це найперші вулики пасічника. Вони дісталися йому в спадщину від дідуся, який весь вік пасічникував. Є просто дерев’яні вулики різної конструкції. Сергій Олексійович їх купляв у різних господарів в різних селах нашого району. Це все вулики-лежаки. Але нашу увагу привернули новенькі, жовто-блакитні. Це корпусні вулики. Зараз вони одноповерхові, а в період медозбору на них поставлять ще по 1-2 поверхи. Корпусні вулики зручніші в обслуговуванні. Є маленькі вулички. Там живуть цьогорічні рої. Таких ящичків дуже багато. І це не дивно, адже він ловить роїв і в лісі, і в лісосмугах, і на луках, де ростуть дерева, розвішуючи роївниці на висоті більше 15 метрів. Ті бджоли, які мали б здичавіти, поселившись в крайньому разі у дуплі, потрапляють до нього на пасіку. Як згадує Сергій Олексійович, ще школярем дуже не любив читати. Починаючи займатися бджільництвом, почав багато читати. Це і спеціальна література, і журнали по бджільництву. Весь час цікавиться досвідом роботи своїх колег, перевіряє на практиці. Частина методів пасічникування приживаються, а з деякими методами він не погоджується. За час роботи виробив уже свою власну методику роботи. Запозичив досвід перетоплювання воску за допомогою звичайної соковарки. Для вичавлювання останніх крапель воску використовує теж звичайну річ, хоч незвичну у бджільництві. Це прес. Використовує ранньовесняне підгодовування бджіл, хоч старі пасічники категорично проти відкривання вуликів при температурі повітря 5-7 градусів. А це дає позитивні результати. Таким способом рятує слабі сім’ ї. Які здавалося б приречені на загибель. У нього на пасіці переважає карпатська порода бджіл. Виявляється, вони спокійніші, ніж українська степова. Спочатку Сергій Олексійович виписував, купляв у спеціалізованих магазинах маток цієї породи, а згодом, скориставшись прочитаною літературою, почав виводити матки карпатської породи самостійно.
Останні два роки займається збором квіткового пилку. Ми дізналися, що встановивши на вуликах пилковловлювачі, можна забирати частину пилку у бджіл. Але для бджіл пилок змішаний з медом -це корм для личинок. Що ж, забирати пилок – це шкода? Виявляється зовсім не так. Якщо пилок у бджіл не забирати, то вони, зробивши відповідний запас, зовсім перестають збирати пилок. А в даному випадку пилковловлювачі на вуликах стимулюють збір бджолами пилку.
Вулики стоять між рядами молодих плодових дерев. Дозрівають червонобокі яблука, які вродили рясно. Цс завдяки бджолам. Адже весною ми спостерігали, скільки бджілок ласували солодким запашним нектаром яблуневого цвіту.В кінці листопада комах уже не видно, лише коли притулити вухо до вулика, можна почути їх монотонне «Дж-ж-ж-ж-ж-ж-ж-ж-ж-ж-ж-ж!» Це добрий знак: у них достатньо корму, їм тепло. Отож, до весни!
12 листопада 2013 року. ЕКСКУРСІЯ НА ПАСІКУ РОСКОЛУПИ В.В.
День був прохолодний і пасмурний. Температура повітря протягом дня не піднімалася вище 8 градусів. Було сиро. Цього дня ми відвідали пасіку Валентина Васильовича Росколупи, 45-річного пасічника. В нього пасіка невелика, всього шість вуликів. Бджоли вже не літали, так як було холодно. Але ще в кожному вулику лазили по кілька бджілок. Біля вуликів стояли напувалки, що залишилися ще з літа. Бджолам обов’язково треба пити воду. В неглибоких ємкостях на дні лежав очерет. Валентин Васильович нам пояснив, що очерет у воді потрібний для того, щоб бджоли не потопилися, коли питимуть воду. В таких напувалках бджоли лапками сидять на паличках очерету, а хоботком п’ють воду. Якщо так і трапиться, що якась бджілка впаде у воду, вона враз зможе вилізти на очеретинку і врятуватися. Ми дізналися, що у кожного пасічника для того, щоб бджоли його не пожалили під час роботи, є спеціальні брилі з сіткою, що захищає обличчя. Коли пасічник відкриває вулик і хоче витягнути рамку, то безліч бджіл безладно повзають по рамках і заважають працювати. Та й виникає риск придавити чи можливо й задавити не одну бджолу. Для того, щоб цього не траплялося, кожен бджоляр користується димокуром, адже бджоли диму бояться, а ніякої шкоди він їм не приносить.
Довелося нам власноруч потримати в руках рамки, роздивитися на їх будову. Важко навіть повірити, що їх побудували комахи. Після екскурсії ми негайно спробували зробити соти з пластиліну, але в нас нічого не вийшло. Як же ці комашки, не маючи рук, будують собі соти. Вони справжні майстрині!
А ще ми переконалися, що бджоли взимку не будуть спати. Коли притулитися вухом до вулика, гарно чути сильне безладне гудіння. Холоду бджоли не бояться. У них тепло у вулику. Комахи підтримують сталу температуру у вулику протягом всієї зими. Та ще й зверху рамок у кожному вулику лежать матраци. Страшний для бджіл, як і для птахів, голод. Але пасічник вчасно подбав про те, щоб бджоли добре перезимували. Починаючи з середини вересня він підгодовував бджіл сиропом, розчином цукру і води. Він наливав сироп у годівнички і ставив у вулики. Бджоли переносили весь сироп на рамки, заповнили ним ячейки і запечатали. Це запаси на зиму.
Але Валентина Васильовича хвилює те, що в зв’язку з теплою погодою в листопаді на рамках з’явився розплід. Якби це було влітку, то це прекрасно. Але під зиму – це незапланована витрата запасів меду. Адже личини перетворюватимуться у молодесеньких бджілок, а їх треба годувати. Якщо осінь і далі буде такою, то може не вистачити запасів меду до весни. Але пасічник завжди надіється, що все буде добре і ця зима буде кращою за попередню. Адже минулої зими з п’яти вуликьів перезимували тільки три.
«Цього літа був добрий взяток з соняшника. Травневого меду довелося покачати не так багато, як у минулі роки. Акація цвіла кілька днів, тому чистого акацієвого меду в цьому році не було. Порадував липовий мед», – радо повідомив нам Валентин Васильович. …Вже ми зібралися йти до школи, як побачили на спині Ігоря бджолу. Хлопчик зразу злякався, але згодом всі помітили, що комаха зовсім квола. Це від холоду. Пасічник взяв трудівницю на долоню, щоб пересадити на прилітну дощечку вулика І сталося диво: на теплій долоні комашка враз відігрілася і спробувала полетіти самостійно. Та тільки вона відірвалася на кілька сантиметрів від долоні, як впала. Це вона змерзла. Валентин Васильович обережно взяв її знову, прикрив долонями і відніс до вулика.Грійся, бджілко з сестричками! Чекай весняного тепла!
13 листопада 2013 року. ЕКСКУРСІЯ НА ПАСІКУ ПОКОТИЛО Н.М.
День був прохолодним. Хоч температура повітря на термометрі була на вчорашньому рівні, 8 градусів тепла, але було дуже сиро після невеликого дощу вночі. Справжня пізня осінь. Цього дня ми пішли на екскурсію до пасіки. Колись тут була велика колгоспна пасіка, а зараз на пасіці господарює Наталія Миколаївна Покотило, 1956 року народження. Десять років тому вона взяла пасіку в
оренду, а згодом пасіка стала її власністю за рахунок майнового паю. Наталія Миколаївна працювала головним зоотехніком в колгоспі «Ленінець». Бджолярство передалося їй з молоком матері в прямому сенсі, адже пасічникувала її бабуся, нині господарює біля вуликів 78-річна її мама. Чи доводилося кому спостерігати таку любов людини до комах, як побачили ми. Це було зовсім випадково, коли ми підійшли до пасіки. Наталія Миколаївна, нахилившись біля вулика про щось напівголосно говорила, наче мама спілкується з немовлям. Стільки ніжності! Але нас жінка враз помітила і вся увага переключилась на нас. Ми познайомились і враз почалася розповідь. В руках у неї була велика чи то пластмасова, чи силіконова бджола. Ми згадали разом з Наталією Миколаївною будову комах, адже це нам відомо ще з першого класу. Всіх здивувало те, що у бджоли на чаревці розміщені воскові залози, що виробляють віск. Виявляється, бджоли можуть впізнавати тільки чотири кольори: синій, жовтий, червоний і чорний.
Згадали ми разом і мультик про Вінні-Пуха, що піднімався на повітряній кульці до дупла по мед, так як дуже-дуже давно бджоли жили у дуплах. Це, звичайно, були дикі бджоли. У давнину для багатьох народів мед був єдиною солодкою їжею. Тоді люди не займалися бджільництвом, а «полюванням» на бджіл. Вони знаходили бджолині гнізда, знищували бджіл і забирали мед і віск. Щоб набрати меду людям доводилося вилазити на деревину. І так кожного разу, коли хотіли поїсти меду. Згодом стали вирізати частину стовбура з дуплом і ставили на землю – вже залазити нікуди не треба. Потім почали будувати вулики з колод, кори, обпаленої глини і заселяли їх роями. Щоб забрати мед і віск бджіл викурювали сіркою. А вулики розламували. Лише в 1783 році винайшли вулик.
На пасіці Наталії Миколаївни є різні вулики. Це і великі на 24 рамки вулики-лежаки, що дісталися в спадок від колгоспної пасіки. Є новенькі корпусні вулики. Зараз стоять тільки по одному корпусу, а коли почнеться медозбір, підставлять ще по два корпуси. Тоді вони будуть схожі на трьохповерхові міні-будинки. Є й маленькі вулички для відводків.
Саме такий маленький вулик і відкрила Наталія Миколаївна, вірніше зняла лише утеплювальне одіяльце. Ми мали змогу побачити, що роблять бджоли у вулику. Там є невелике віконечко, в якому замість скла сіточка. Це для вентиляції. Багато бджіл було біля цього віконечка. Вони безладно лазили і тихенько гуділи. Нам запропонували нахилитися і понюхати. Всі відчули чудовий аромат. Бджілки були зовсім поруч з нашим обличчям, але нам не було стращно їхніх жал. По-перше, бджоли відгороджені від нас, по-друге, нам уже стало відомо, що бджоли жалять, коли захищаються. А ми ж нічого поганого не збираємося їм зробити, а лише познайомитися, щоб полюбити.
Бджоли постійно підтримують у вулику сталу температуру – 25 градусів. Довелося нам гарно роздивитися на будову рамки і щільників. Ми разом з Наталею Миколаївною провели цікавий дослід: налили на щільники, звичайно порожні, без меду, води. Вся вода потрапила в чарунки і не виливалася. Тепер нам стало зрозуміло, що вчора ми пробували зробити з пластиліну зовсім не такі чаруночки. Сьогодні вже й пробувати не будемо, тому що переконалися, що найкращі будівельники – бджоли.
Побачили ми і запечатані рамки, що викликало в нас велике здивування. Ніяк не можемо зрозуміти, як же так може зробити звичайна і така загадкова комаха. Коли мед качають, рамки розпечатують – спеціальним ножем зрізають цей тоненький шар воску. Туди потрапляє і мед. Це виявляється прекрасні солодощі і одночасно корисні. Ми спробували жувати щільники як жувачки. Це було дуже смачно. Пригостили нас і медом. Але в цей момент мед був не як ласощі, а як ліки. Щоб мед лікував, його не потрібно їсти багато. Потрібно взяти лише половину чайної ложечки під язик і почекати всього лічені секунди. Мед зникає сам – він розтає.
Крім нектару бджоли збирають ще квітковий пилок. У вулику пилок змішують з медом. Так вони одержують пергу, якою годують личинок. Пилок має прекрасні лікувальні властивості і має форму малесеньких жовто-коричнево-зелених крупинок. На смак пилок нам не сподобався. Це були терпкого смаку, але не гіркого, горошинки, що легко розжовувалися.
Дивно було почути, що в такі майже однакових розмірів горошинки скачують своїми лапками бджоли ще в польоті. На пасіці Наталії Миколаївни бджоли зимують у зимівнику. Вулики будуть заносити у зимівник, коли настануть стійкі морози. Ми по східцях спустилися вниз. Це сховище має вигляд звичайного погреба, але він має і вхід, і вихід. Вулики ставлять на спеціальні стелажі. В зимівнику постійно дуже сухо завдяки добрій вентиляції. Його збудували дуже давно. Адже і пасіка стала на цьому місці в перші роки заснування колгоспу. Температура повітря в зимівнику стала – 4 градуси тепла.
Пасічник постійно дбає про своїх роботящих комашок. Весною, тільки починається взяток, Наталія Миколаївна вивозить вулики до лісу. Вигода тут подвійна. По-перше, останніми роками дуже багато бджіл гине через суцільну хімізацію сільськогосподарських угідь, по-друге, у лісі набагато кращий медозбір. Таким чином вдається і бджіл зберегти, і відкачати набагато більше квіткового меду, ніж це вдається в селі. Але на пасіці Наталія Миколаївна залишає з десяток вуликів для збору чистого липового меду, адже на пасіці та за її межами ростуть липи.
На жаль час екскурсії закінчувався. Нам дуже сподобалося спілкуватися з цією милою жінкою, професія якої – пасічник. На згадку Наталія Миколаївна пригостила нас баночкою соняшникового меду, адже мед із соняшника найсолодший. Ми з задоволенням п’ємо тепер чай з медом в шкільній їдальні з метою зміцнення імунітету.
