Наш ген пам’яті не знищений. Він є, ми пам’ятаємо і знаємо, навчаємо своїх дітей, передаємо з покоління в покоління пам’ять про ту страшну трагедію знищення українців радянським режимом – Голодомором. Майже у кожній українській родині є страшна історія про ті голодні часи, моя родина не виключення.
Згадую розповідь моєї бабусі – Ратушної Марії Іванівни 1922 року народження, яка проживала в селі Броварки. ЇЇ дід Коваленко Гаврило був розкуркулений, бо мав коней та корів, а також мав землю, але не хотів іти працювати в колгосп. За це його забрали вночі і більше про нього ніхто нічого про нього не чув.
Батько бабусі Іван мав 5 десятин землі та худобу, він все віддав в колгосп – за це видавали карточки на хліб, за якими вони з мамою Олександрою ходили пішки за 20 кілометрів в район, селище Градизьк.
Одного разу, по дорозі додому їх застала ніч і вони попросилися заночувати в однієї жінки, що брала воду з криниці. ВОНА ЇХ ПРИЯЗНО ЗАПРОСИЛА ДО СЕБЕ, АЛЕ ВНОЧІ ХТОСЬ ЗАТАРАБАНИВ У ВІКНО І ПОЧАВ КРИЧАТИ, ЩОБ ВОНИ НЕГАЙНО ПОКИНУЛИ ЦЮ ОСЕЛЮ, БО ЇХ ЗАРІЖУТЬ І ПРИГОТУЮТЬ М’ЯСНІ КОТЛЕТИ, ЯКІ ПРОДАДУТЬ НА БАЗАРІ.
Бабуся плакала від страху та голоду, пухлі ноги боліли, але вони йшли додому, де чекав братик і батько. Щоб врятувати сім`ю від смерті прадід Іван втік з родиною в Крим, в місто Джанкой, де працював в офіцерській їдальні і приносив їжу звідти для дітей. Бабуся Марія навчалася в російсько-татарській школі і розуміла татарську.
Пізніше моя рідня повернулася в рідні місця, прадід Іван працював на цукровому заводі в м. Глобино, землі вже не мав, був звичайним робітником, але в 1937 році його засудили до смертної кари як сина куркуля. Вирок виконали в місті Кременчуці. Прадіду Івану було 47 років – майже мій ровесник.
Моя бабуся вижила і розповідала нам про ті страшні роки червоного терору.
Я живу поряд з дідовими 5 десятинами, часто дивлюся у вікно і уявляю прадіда Івана, як він весною обробляє землю, потім сіє зерно, щоб було що діткам їсти, а молода бабуся Олександра готує обід і чекає свою родину за столом ….
Пам`ятаємо, тих хто не дожив, не долюбив і не доїв, бо був замордований голодом і знищен