Саме так з ніжними та грайливими іскорками в очах про свою другу половинку, свого Миколу Сергійовича, мовить Лідія Олексіївна Савенко з с. Броварки. Микола Сергійович, поглядаючи на кохану, тільки сором’язливо усміхається, обіймаючи дружину поглядом.
Доводиться лише дивуватися, як більше ніж через півстоліття подружжя Савенків пронесли свої юнацькі почуття, не розгубивши їх на життєвих перехрестях. А проти віку – нема ліку. Швидко спливли вони, літа, наче вода Дніпрова. І вже п’ятдесят один рік минув, як Лідія Олексіївна та Микола Сергійович тримають один одного за руки, вдвох зустрічають світанки і проводжають заходи сонця. Їхній союз – чудовий приклад для всіх, хто прагне, щоб сімейне життя перетворювалося в тиху гавань великої любові.
А в ту тиху сімейну гавань білокрилі чайки принесли донечку Світлану, яка нині з родиною мешкає у сусідній Святилівці і подарувала щасливим дідусеві з бабусею онучечку Іринку, їхню найбільшу радість і втіху.
– Наші діти, доня Світланка та зять Віктор, люба онучка Іринка – це наша опора і підтримка. Вони, неначе ластів’ята прилітають і в радості, і в горі до батьківської хати. Ось тата рятували та лікували аж у столичних клініках, коли той втратив зір. Дякуючи Богу та нашим діткам, дідусь і газети читає, і на риболовлю ходить. Вони в нас найкращі! – мовить Лідія Олексіївна.
Наче вчора те було, а вже скільки зим і літ відгуло, як юна красуня-санітарка поспішала з сусідньої Петрашівки на роботу до Броварківської лікарні, а хвацький та вродливий водій все чекав та очікував, аби домчати з вітерцем свою чарівну пасажирку до місця призначення. А потім було три довгих роки листування, які ж гарні та зворушливі листи надсилав Микола своїй Лідусі з далекої Німеччини, де ніс свою нелегку ратну службу. Три роки вона й на вулицю не виходила, бо всі парубки, в порівнянні з її Миколкою, не такими були…
А в чудові травневі дні, далекого вже 1967 року, і долі свої поєднали, на рушничок весільний стали.
Мешкали Савенки в Петрашівці, а згодом перебралися до Броварок, а коли помер тато Миколи Сергійовича, знову повернулися додому, бо не змогли лишити маму та свекруху, яка була надзвичайно доброю людиною і їй потрібна була опіка та допомога. І ось знову, уже 18 літ минуло, як подружжя Савенків мешкає в Броварках.
За мужніми плечима Миколи Сергійовича 42 роки водійського стажу, тільки уявити скільки милей і кілометрів намотувалося на колеса його вантажівки, все в дорозі, все в путі. А в трудовій книжці Лідії Олексіївни один-єдиний запис – Броварківська лікарня, де вірою і правдою, чесно і сумлінно працювала 40 років.
Ось такі звичайні, і в той же час незвичайні люди мешкають у дивовижному селі Броварки, через півстоліття дивляться одне на одного закоханими очима і понад усе поважають сімейні цінності, не нажили особливих статків, але все життя чесно і самовіддано трудилися.
Тож нехай ваш спільний шлях буде довгим і радісним, шановні Миколо Сергійовичу та Лідіє Олексіївно! Многії літа вам у здоров’ї, благополуччі та щасті!
Ірина КОВАЛЕНКО.
Фото автора та з сімейного архіву Савенків.
