Ющенко Іван Лукич народився 4.10.1927 року в селі Кагамлик, Градизького району.
Навчався в Кагамлицькій семирічній школі. Коли почалась Велика Вітчизняна війна йому було 14 років. Опинившись на окупованій території по віку підлягав відправці на примусові роботи в Німеччину. Прийшла повістка, та допоміг втекти знайомий поліцай-односелець, вчасно попередивши. Переховувався у родички в сусідньому селі в кролячій ямі. А в цей час в хаті родички на постої були німецькі солдати та поліцаї. Коли село визволили Радянські війська, тільки йому виповнилось 17 років його призвали на службу в Армію, і майже зразу він потрапив на І Український фронт.
З 15. 12 1944 по 9. 05.1945 приймав участь у Великій Вітчизняній війні, воював на 1 Українському фронті.
Після Перемоги продовжував службу в рядах Радянської Армії ще 6 років до 20.06.1951 року в складі радянських військ в Польші ( Акціонерне товариство «СРСР – Польша – Чехословаччина»).
Після демобілізації навчався в Кременчуцькому медичному училищі на фельдшерському відділенні (1951-1955). Протягом навчання очолював профспілковий комітет училища.
З 1955 року був направлений на роботу завідуючого Кліщинським фельдшерсько-акушерським пунктом Градизького району.
З 1957 року разом з сім’єю ( дружина Ганна Іванівна – вчитель математики, син – Володимир, донька – Ольга – народилась вжже в Броварках) переїхав до Броварок, завідує ФАПом (тоді Градизького нині Глобинського району). Спочатку з сім’єю жили на квартирі при ФАПі. Окрім нього там працювала Кравченко М.П. акушеркою.
Коли в Броварки була переведена Лебехівська лікарня, був переведений на ФАП на території другої бригади колгоспу «Ленінець». Працював там спочатку сам, згодом з санітаркою. В різний час санітарками на ФАПі з ним працювали Ріжко С., Малько Л., Усенко Н..
За час роботи на ФАПі безперервно був головою спілки Червоного Хреста і Півмісяця, відповідав за донорство на ввіреній території (тоді був встановлений план здачі крові донорами, і потрібно було організувати людей для здачі крові ), керував роботами по організації Цивільної оборони.
Доводилось не лише вести прийом на ФАПі а й працювати по домашніх викликах. Ніколи і нікому не відмовляв у допомозі, де і коли б його попросили. Незважаючи на робочий час чи відпочинок , чи вихідний день час дня чи ночі. В екстрених випадках доводилось навіть приймати пологи.
Був надзвичайно знаючим фельдшером. Залишивши про себе спогади, що міг дати пораду і «порятувати» в будь якому випадку. «Раніше фельдшери знали і вміли більше ніж сучасні лікарі» , коли старші односельці говорили ці слова, то мали на увазі і Івана Лукича.
Як учасник війни нагороджений медалями, орденами «Отечественной войны ІІ ст.» та «За мужество».
До виходу на пенсію в 1986 році працював на ФАПі в с.Броварки, з 1990 по 1992 рік працював фельдшером в колгоспі «Ленінець». Нагороджений медаллю «Ветеран праці».
Помер 20 квітня 2010 року, похований на місцевому кладовищі.