Ситуація, що склалася в КСГП «Ленінець», аналогічна з тим, що твориться нині в Україні: старе розвалюємо, а на щось нове і краще не вистачило хисту. То що ж трапилося в Броварках?
Минулої суботи в місцевому Будинку культури відбулися загальні збори з єдиним питанням повістки денної: про довіру голові правління Івану Степановичу Прокопенку.
Це проблема не одного дня і, судячи з виступів на зборах, навіть не одного року. Просто економічні негаразди прискорили розв’язку наболілого. Спочатку це виразилося в триденної -у страйку тракторної бригади, мехзагону, городників та інших підрозділів, які вимагали зарплату. Не секрет, що сільські трудівники бачать її дуже рідко, а в кожного ж сім’я, діти, старі батьки. Той хворіє, той помирає, той народжується, той одружується, той навчається — і всюди потрібні гроші. А їх немає…
Приводом до страйку стала звичайна, буденна історія, яку на зборах повідав Іван Степанович. На прохання трудівників голова пообіцяв видати по 20 гривень, але… Член колективу Валерій Ворона не раз звертався до голови, щоб допоміг йому купити хату. А тут саме трапилося підходяще житло. Іван Степанович вирішив допомогти трудівнику тоді, коли колектив тракторної, де працює Валерій, дасть на це згоду. Таким чином гроші використали на купівлю будинку, а не на зарплату. Дехто образився за такі дії,- їх підтримали інші. І пішло-поїхало… Знервовані люди вимагали справедливості, зарплати, врешті-решт, постало питання про довіру голові. Зібралися на збори, але не було кворуму. Перенесли збори на суботу, однак знову не вистачило людей до правомочності зібрання. Тоді вже в ході зборів, які вів сільський голова Олександр Магда, оцінювали кожну кандидатуру. Збори оголошувалися на дев’яту ранку, розпочалися після десятої і закінчилися по полудню. З годину забезпечували правомочність зборів, а потім так же ретельно обирали лічильну комісію. Після цього приступили до обговорення порушеного питання. Інформував присутніх голова ревкомісії Микола Маленко(Мелашенко).
— Іван Степанович, — сказав він, – 18 років очолює господарство, яке було в числі кращих. Ревкомісія не виявила ніяких зловживань з боку керівника, який завжди відстоює свою думку. Не обходилося без того щоб правління колгоспу та голова когось не наказували . Взагалі його роботу вважаю задовільною.
Сьогодні ми приймімо доленосне рішення, тому до цього треба підійти помірковано і з здоровим глуздом.
На якусь мить в залі стало тихо, здавалося, вщухло розбурхане море людських емоцій. А потім знову загуло, зашуміло… Кожен старався перекричати сусіда, висловити гнів, обурення. І.Прокопенко, який взяв слово, заспокоїв людей. Мовляв, не займу у вас багато часу. Він подякував тим, з ким працював, побажав усім доброї роботи, щедрої оплати. Жаль тільки, сказав він, що новообраному голові важко доведеться, бо всі наявні кошти повернені на зарплату людям на їх вимогу, а треба ще й заготовляти корми, доглядати посіви, лагодити техніку до жнив. І тут без чималих сум не обійтися. Борги по зарплаті складають 120 тисяч гривень — це за 4-5 місяців окремим трудівникам, а в більшості — за 2 місяці. Іще зауважив Іван Степанович:
— Не забувайте пенсіонерів, це ваші знедолені батьки, які варті поваги і шани, а не таких вислов-лювань, які ви допустили в ці дні. Я завжди старався бути справедливим. Наскільки це мені вдалося, судити вам.
Після цього І.Прокопенко повідомив, що звертається до зборів із заявою про звільнення за станом здоров’я. Дехто висловився : дураки. В залі не було однодумців. І це засвідчили ті , хто виходив на трибуну. Ось їхні думки.
Василь Трофімов: – Іван Степанович багато років віддав господарству, і тепер вирішується його доля, а ми плюємо йому в душу. Не можна в усьому звинувачувати голову, винні в наших бідах і спеціалісти, і середня ланка, і всі ми. Нам і нашим дітям тут жити, тому треба бути розважливими, щоб не натворити такого, як в окремих селах району, де люди злидарюють. Не дуже любимо ми свого голову, не люблять нашого Івана і в районі. Знімемо Прокопенка, а хто нам гарантує гроші, хліб. Ні, нехай він працює.
Віктор Тимченко: — Легко одного голову зняти, іншого обрати, а чи піде це нам на користь? Іване Степановичу, розберіться із спеціалістами, будьте уважніші до трудівників, подбайте про дисципліну. Тоді будуть хліб, м’ясо, молоко. Моя пропозиція: Іван Степанович повинен працювати.
Андрій Білаш: Що хорошого зробив Прокопенко для колгоспу? Наше господарство було передове, а зараз? Правління, Прокопенко давлять нас. Гірше, як є, вже не буде, не бійтеся, люди. Нехай правління і голови розрахуються з нами І йдуть собі…
Сергій Іщук — Кому ми будемо довіряти? Сьогодні з горем пополам дали зарплату, а що буде завтра? Замінити голову і правління.
Людмила Рясик: — Я 20 років працюю в колгоспі, і мені не байдужа його доля. Люди добрі, подумайте, що робите. Сьогодні найбільше кричать ті, хто не любить працювати. Це страшно, бо їх слухають Інші. Є у Івана Степановича недоліки, неговіркий він з природи, не може погомоніти, разраїти людей, а нас багато, і в кожного свій характер. Нехай Прокопенко попрацює до нового року, а тоді побачимо, не будемо поспішати.
Любов Бурбига6 – Багато хорошого зробив Прокопенко для нас, тільки ми про це забули. Я 30 років у колгоспі, з них 18 — на керівній посаді. Зараз з людьми важко працювати. Добре вміє говорити Іщук, а давно він висів з трактором на дереві? Ви аплодуєте, щоб Прокопенка звільнили з посади, а завтра не будете за ним плакати? Не робіть з «Ленінця» те, що зробили з колгоспом у Кирияківці… Не топчіть людину в багнюку…
Лідія Біленко: — Які ставки у працівників бухгалтерії? 80 гривень, а я на буряках заробляю 19. Нехай їхня зарплата залежить від нашої.
Олександра Гринник — Моя вимога: своєчасно видавати зарплату грошима, а не продуктами. Не треба найнятих бригад, і самі впораємося, тільки треба, щоб люди знали норми, розцінки.
Катерина Ткаченко: — Нас обидило ставлення голови. Раніше могли придбати молодняк птиці, а тепер нічого не дали. Колись і додаткова оплата була для доярок, нині її зняли. Зарплати немає, а коли підеш просити в голови грошей, то завжди чуєш: немає. Може, й так, але хоч би по-людськи обізвався, і то легше було б.
Галина Сурмиленко: — Не треба всім кричати, треба тверезо мислити і вимагати від голови, аби спеціалісти не сиділи в кабінетах, а йшли до людей. Прокопенко — хороший спеціаліст, організатор, він зможе зробити так, щоб було як жити. Тому пропоную: правління переобрати, а голова нехай залишається. Треба прийняти рішення, аби щомісяця видавали хоч по 15-20 гривень на найнеобхідніше.
Тамара Штанько: — Голова нехай працює, тільки щоб уважнішим був до людей. Я у розпачі, гроші зароблені є , а одержати їх не можу. Немає 500 гривень, щоб заплатити за навчання дочки. Щотижня іду до голови просити грошей і тільки чую : немає.
Іван Колісник: – Подав голова заяву, нехай іде собі. Оберемо нового.
Максим Яковенко, Тетяна Гаркава теж вели мову про свої біди, про образу на голову.
Після 15 виступів вирішили припинити обговорення. Підійшли до голосування за внесені пропозиції. І тут знову виникла проблема: хто має право голосувати: члени господарства чи всі працюючі і пенсіонери? Нарешті домовилися і по цьому питанню. Почалося відкрите голосування. Його результати такі: із 347 голосуючих 239 були за те, щоб задовольнити заяву Прокопенка, звільнити його з посади голови. Це повідомлення було зустрінуте оплесками і веселими посмішками…
О.Магда поставив на голосування питання про обрання нового голови. Учасники зборів висловилися за негайне обрання. Назвали кандидатури: Г.Таранець, О.Колотієвський, М.Малик(Малюх), І.Колісник, М.Ващенко. Г.Таранець поки що не дав згоди на обрання. О.Колотієвський погодився, але не набрав необхідної кількості голосів, решта ж кандидатів зняли свої кандидатури. Голосували, переголосовували, галасували, але так і не довели справу до кінця. Врешті-решт, вирішили обрати комісію, яка б підготувала претендента на пост голови до 13 червня, а виконувати обов’язки голови доручити заступнику голови Олександру Колотієвському.
Начальник районного управління сільського господарства і продовольства Володимир Сьомін, який взяв участь у зборах, зауважив: можливо, ми з району привеземо вам голову, на що в залі почулися категоричні заперечення.
Отже, ініціатори зборів добилися свого: голову зняли, а діла до кінця не довели. Дехто з учасників зборів кинув докір їм, з гарячої голови поспішили зі зборами, а тепер знову невизначеність. То чи це на користь людям, господарству? Мабуть, ні, гірко зауважували окремі трудівники. Поживемо, як мовиться, побачимо.
Галина ПЛЄХОВА