Якщо ви захочете побувати в селі, про яке піде оповідь, то під’їжджаючи до нього, неодмінно звернете увагу на великі яблуневі сади. Так і хочеться зійти з стрімкої автостради, пройтися поміж дерев, прислухатися до таємничої мови гілок. Восени і взимку, коли холодні вітри заплутуються у верховіттях дерев, вони шумлять якось сумно і тривожно, ніби нагадують гірке і безпросвітне життя селян, які колись гнули спини на поміщиків. А декому той чорно-тривожний сум нагадує роки, коли німецький чобіт топтав нашу землю, а ворожі снаряди шматували її.
Зате травневої пори, коли сади вкриваються білопінним шумовинням, вони символізують сьогоднішнє життя – квітуче, радісне, щасливе і неповторне.
Та не завжди так було. Це сьогодні трудівники колгоспу «Ленінець» привільно господарюють на неозорих ланах. А до жовтневої революції лише поміщик Мамич мав 900 десятин землі. Не бажали для себе кращого життя і поміщики Квітницький, Черненко та Задорожний. З ранку і до заходу сонця копалися селяни в землі, щоб заробити хоч на кусок хліба.
Народне горе клекотіло, вирувало. Тож коли відлуння жовтневого грому докотилося в Броварки, селяни поділили землю, відплатили поміщикам. А потім пережили тривоги громадянської війни, і справжнє щастя прийшло на землю. Комуністи села на чолі з Никифором Омеляновичем Мальком вели агітацію за створення колективних господарств. І вже тридцятого року в селі виник перший колгосп. А через рік на спільних нивах господарювали броварківці. Світла доля усміхнулася кожному.
Тому ніхто не міг віддати це щастя , коли фашистська навала посунула на країну Рад. Кожна сім’я виряджала на фронт бійців. Ішли батьки і сини, діти й онуки. Ішли, щоб вистояти і перемогти, повернути людям безхмарну голубінь неба і розквітлий яблуневий сад. 363 похоронних одержали жителі Броварок і Шушвалівки ( це село кілька років тому переселилось сюди). Діти залишились сиротами, жінки ̶ вдовами, посивілі матері й досі оплакують своїх синів. Безсмертя здобув у бою Петро Тихонович Таран, якому посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Давно залікувала рани земля, як і колись, квітнуть сади і, лише солдат, який ніби прийшов з поля бою і став на постамент, що в центрі села, нагадує людям про пережите. Він скинув шолом і уклінно зустрічає кожного, хто приносить квіти до його підніжжя.
Не знайти в селі слідів тяжкої минувшини. Оновилося воно, красивішає з кожним днем, будується. Ніколи не було такого розмаху будівництва, як 1959 року. Тоді сюди переселилася сусідня Шушвалівка, даючи місце Кременчуцькому морю. Швидко виростали вулиці, квартали. Держава допомогла спорудити хороші будинки. А в кожному – електрика і радіо.
В центрі села височить Будинок культури. Вечорами тут збираються трудівники села дивитися кінофільми, вистави і концерти аматорів та гостей з театрів Полтави, Києва, Харкова. Тепер уже людей не дивують афіші про гастролі столичних артистів. А чому б їм сюди не їхати? В село пролягла чудова дорога, тут живуть шанувальники і цінителі справжнього мистецтва. Останнім часом, особливо у минулій і нинішній п’ятирічці, село прикрасилося гарними спорудами. На багатьох з них установлено пам’ятні плити з написами «Збудовано на честь 50-річчя Великого Жовтня», «Збудовано на честь 100-річчя з дня народження В.Леніна». Дитячий садок, дільнична лікарня, їдальня, різні приміщення господарського призначення. Зараз будуються магазини, школа, ще один Будинок культури.
В селі бувають гості із-за кордону. Вони щоразу висловлюють своє захоплення селом, його людьми. Гостям показують добротні тваринницькі корпуси, авто гараж, овочесховище, майстерню, вальців млин.І все збудовано з каменю, цегли, залізобетону. Високі прибутки, які одержує щороку колгосп, дають можливість господарству широко вести капітальне будівництво.
А ще зарубіжні гості часом заходять до гостинних домівок колгоспників. Давайте і ми зайдемо до чиєїсь оселі , подивимось, як живуть люди. Але до якої хати зайти? Всі вони хороші, біля кожної кучерявляться деревця, красуються чепурні парканчики, підносяться телевізійні антени. Зайдемо ось хоча б сюди. Тут живе родина колгоспника Андрія Федоровича Бабака. Дружина в нього домогосподарка, син Микола – колгоспний шофер, невістка Наталія працює в кооперації. Сам господар дому теж трудиться в колгоспній будівельній бригаді.
Андрій Федорович запрошує до хати, розповідає , як живеться.
– Живемо добре, – усміхається він. – Щомісяця в хату приносимо 300 карбованців. Грошей вистачає. Є хліб і до хліба. Працювати вміємо, відпочивати теж. Вечорами дивимося телевізор, радіо слухаємо, в Будинок культури ходимо. А іноді й колгосп організовує хороші поїздки до міста.
Ми побували в кількох сім’ях. І всюди чули подібні слова. На наше запитання «Ким працюєте?» люди називали професії, про які до революції на селі не чули. Тепер в селі працюють агрономи і зоотехніки, лікарі і вчителі, інженери і механіки, електрики і слюсарі. Адже технічний прогрес зробив революцію у всих сферах сільськогосподарського виробництва. В трьох тракторних бригадах стільки техніки, що раніше не мала навіть МТС.
– Та найбільше багатство нашого села – люди, які самовіддано трудяться над втіленням в життя накреслень ХХІУ з’їзду партії, – говорить секретар парткому Іван Федосійович Позивайло, – Кілька років тому доярка Валентина Павлівна Гвоздик стала ударником комуністичної праці. А зараз це почесне звання носить більше 100 колгоспників. У рік всенародного відзначення Іллічевого ювілею 135 кращих трударів одержали медаль «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження В.І.Леніна» . А скільки урядових нагород мають хлібороби за успіхи минулих п’ятирічок.
Сьогодні колгоспники докладають багато зусиль, щоб успішно виконати соціалістичні зобов’язання вирішального року п’ятирічки. В господарстві по-ударному пройшли гарячі дні жнив. Нелегкі були жнива, та хлібороби вистояли , зберегли кожен колосок. Вони зібрали урожай ранніх зернових по 45 центнерів на гектарі. Найвищий у районі! Озимої пшениці уродило 47.9 центнера, гороху – 35, ячменю – 46,7 центнера на гектарі. Про такі врожаї колись хлібороб міг тільки мріяти. А тепер він подружився з наукою і технікою, тому й навчився брати від землі такі скарби.
Колгоспники гаряче відгукнулися на рішення зборів партійно-господарського активу республіки, які визначили рубіж українських хліборобів – засипати в державні засіки мільярд пудів хліба. 2.034 тонни зерна відправили броварківці на елеватор. Перевиконано всі плани і зобов’язання.
Успішно трудяться і тваринники. З ферм колгоспу трудящими відправлено 1039 центнерів м’яса, 8651 центнерів молока, 147.600 штук яєць.
В ці дні , коли зібрано хліб ранніх зернових, колгоспники живуть думкою про майбутній урожай. Вони підготували ниву для осіннього засіву. Заготовлено насіння високоврожайних сортів. А буряководи ведуть останні приготування перед вирішальним екзаменом – збиранням цукрових буряків.
на кожному гектарі зберемо не менше 300 центнерів коренів – розповідає головний агроном господарства Дмитро Іванович Мошенець. – Віримо , що наші механізатори і на бурякових жнивах не підведуть. Такі як комбайнер Іван Олексійович Покотило, дорожать честю колгоспника. До речі , т. Покотило на жнивах зібрав 20-гектарний лан хліба, намолотив 7869 центнерів зерна. А зараз він готовий до збирання цукрових буряків.
Голова колгоспу Гнат Кузьмич Магда знайомить нас із перспективами розвитку села, його благоустроєм. Добрий і вдумливий господар, він бачить обрії завтрашнього села, колгоспного виробництва.
Щоранку селом поспішає багато людей. Он та малеча прямує до дитсадка, кремезні чоловіки поспішають у майстерні і тракторні бригади, гараж, жінки сідають в автомашини, щоб їхати у степ. І кожен проходить мимо пам’ятника Володимиру Іллічу Леніну. Вождь ніби вітається з усіма , говорить «Правильною дорогою йдете, товариші!»
В.Покотило, В.Ярошевський.
На ФОТО : нова вулиця в Броварках, де живуть працівники облрибкомбінату, весело дітям в колгоспному дитсадку. Фото Сироватня Г.