Село Броварки – центр сільради, до якої входять ще села Лужки, Петрашівка, Солодівка, Тимківка, Черепахівка і Шушвалівка. Розташоване на північно-східному узбережжі Кременчуцького моря, за 30 км від райцентру та за 150 км від обласного центру.
Село складається з жителів сіл Броварок, Шушвалівки, Миколаївки, та Покотилівки. Мешканці трьох останніх населених пунктів переселилися до Броварок у 1959-1960 роках в зв’язку з затопленням території водами Кременчуцького моря.
Броварками в давні часи на Україні називали бурти, земляні вали, насипи для штучного видобуваня селітри. Броварки насипались поблизу селітряних заводів із землі, що залишалась після вилуговування селітри з домішками гною, вапна, золи і хмизу і час від часу поливалися. Через кілька років вони розривалися і земля знову йшла на вилуговування та виварку селітри. Звідси й пішла назва поселення, що виникло навколо селітряного заводу, що існував тут з часів козаччини. Дату виникнення села не встановлено. На карті Боплана, складеній у другій чверті 17ст. Броварки не позначені. Територія ця входила до складу Лубенського полку і почала заселятись в середині 17 ст. В цей час планом козацької колонізації із Чигирин-Дібровського виселка виникла Шушвалівка. У володінні шушвалівських козаків були величезні простори степів на правому березі річки Сули, недалеко від її гирла, в тому числі й територія сучасних Броварок. Вірогідно, що і першими поселенцями їх були шушвалівські козаки. Значна частина цих земель на початку була захоплена Чигирин-Дібровським сотником Іваном Булюбашем, а також його сином лубенським полковим суддею Дем’яном Булюбашем.
В кінці 17- на початку 18 ст. тут виросли десятки нових сіл за рахунок втікачів з Правобережжя, а також козаків і посполитих із Лівобережної України, які переселилися на інші землі, коли величезні земельні простори із поселеннями стали роздавати козацькій старшині на ранг. Поселившись з дозволу Булюбаша на захоплених землях, вони через певний час потрапили до нього в кабалу.
Кілька сіл із земельними угіддями, греблями на Сулі, одержав по указах гетьмана Мазепи на 1689, 1690 та 1693 рр. охочекомонний полковник Ілля Федорович Новицький, який з 1696 року був головним начальником усіх прикордонних міст і сіл з боку татар. Під час Північної війни його син Григорій Новицький пішов за Мазепою і в 1709 році був висланий до Сибіру, а його маєтності в Посуллі по указу 11 лютого 1736 року і універсалу від 25 січня 1737 року були віддані чернігівському генеральному осавулу Федору Івановичу Лисенку. Уже в середині 18 ст. Лисенкам належали великі земельні простори від Кліщинців до Липового, Гриньків і Кагамлика.
Поміж їх володіннями знаходились і маєтки наслідників Булюбаша та Старицьких. Останні мали родинні зв’язки з Лисенками. Можливо, що селітроварня в Броварках з давніх-давен належала Булюбашам, які займалися селітроварінням на території Кременчуцького та Золотонішського повітів ще і в першій половині 19 ст.. Можна гадати, що від них шляхом продажу Броварки із земельними просторами 1300 десятин та більше 200 ревізійних душ кріпаків і перейшли до поміщиків Лубенського і Кременчуцького повітів Кириякових десь в кінці 18 ст., бо ще в кінці 19 століття Яків Булюбаш брав гроші у Кир’якових під заклад земель.
Із зведень, поданих в канцелярію полтавського цивільного губернатора у 1818 та 1827 роках, відомо, що надвірний радник Степан Григорович Кир’яков був селітро заводчиком і поставаляв селітру на порохові заводи Росії.
До 1786 року у Броварках були володіння і Градизького Пивогородського монастиря, приписаного до Київського Пустинно-Миколаївського монастиря. З цього року по указу Катерини ІІ разом з іншими монастирськими маєтками і селянами вони перейшли в казну. Це дає підстави гадати, що, можливо, частина Броварок із земельними угіддями та населенням була подарована Кир’якову Катериною ІІ за якісь заслуги. Значна кількість населення залишилась поза роздачею. Це були козаки.
У другій чверті 19 століття, у Броварках був маєток Ананія Степановича Старицького, якому тут належало 280 десятин землі та кріпаків 41 душа чоловічої і 53 душі жіночої статі.
Степан Григорович Кир’яков мав тут на 1869 рік 1113 десятин землі та 219 ревізійних душ, які заповідав, як придане своїй дочці Ользі Степанівні Мамчин.
На початку 19 ст. Броварки вже стали значним населеним пунктом. У 1810 році поміщики руками кріпаків і козацької бідноти споруджують тут велику кам’яну церкву в стилі російського класицизму. В 30-х роках 19ст. село стало центром волості. Невідомо з яких причин, а можливо тому, що в час поводей воно зазнавало лиха і в 1846 році було зовсім затоплене водами Дніпра, з середини 19 ст. його віднесено до Мозоліївської волості.
У 1859 р. в Броварках налічувалось 300 дворів з населенням 1734 чол. поміщицьких і казених селян та козаків.
По реформі 1861 року 326 ревізьких душ (чоловіків) трьох селянських громад Броварок одержали 487 десятин 3877 кв. сажнів землі та власної у них було 13 десятин 2110 кв. сажнів. Це звичайно не могло забезпечити мінімальний прожиток їх сімей. Значно краще становище було казенних селян, яких було 67 ревізійних душ і які до реформи мали 418 десятин 1975 кв. сажнів та одержали від казни по реформі 270 десятин 2244 кв. сажні землі. З їх середовища та з козаків виділяється значний прошарок куркульства. Мізерні наділи землі, що їх одержали колишні поміщицькі селяни не давали можливості забезпечити їх сім’ї навіть необхідним, а тому вони були змушені орендувати землі у поміщиків і куркулів.
Скасування кріпосного права ніскільки не полегшило життя броварківців. Поміщики і куркулі залишились основними власниками землі і жорстоко експлуатували селян. Останні, як могли, протестували проти поміщицького свавілля. Спостерігались часті випадки потрав козаками і селянами поміщицьких посівів і сінокосів. Так за зроблену в липні 1866 року потраву поміщицького сінокосу і неявку в суд ряд козаків Броварок були оштрафовані в розмірі 7 крб. з кожної голови худоби і піддані тілесному покаранню.
За переписом 1885 року в Броварках налічувалось 337 господарств та 1798 жителів. Майже половину населення становили козаки – 165 дворів з 887 чоловік, казенних селян було 43 господарства з 233 чол., міщан 8 господарств з 43 чол., решту ж становили селяни власники. З усіх господарств 12 зовсім не мали ніякої землі, 36 – тільки присадибні ділянки, у користуванні 71 господарств було в середньому по 1-3 десятини землі, 89- мали від 6 до 15 десятин землі. Значну частину селянських земель складали солончаки, чагарники,12 сімей куркулів мали по 20-50 десятин землі. У 70 господарств зовсім не було робочої худоби, а тому весною для обробітку вони «спрягалися». 32 господарства, які мали землю, обробляли її шляхом найму і тільки 31 господарство була змога обробляти її своєю худобою.
45 чоловіків і жінок, які мали мізерні наміри або зовсім не мали землі, щоб як-небудь проіснувати, наймитували у куркулів чи йшли на заробітки в інші села. Крім того, щорічно з села на далекі заробітки в Таврію та інші місця ходили біля 200 чоловік. В цей час у Броварках існувало в основному три форми закабалення селян: половинна, грошова і відробна.
При першій, половинній системі броварківці частіш за все збирали врожай поміщика з третьої копи. При грошовій – платили від 7 до 10 крб. за оренду десятини землі. При відробітній, за зайняту десятину землі треба було зібрати і звезти урожай з 3,5 десятин. Громадський вигін був тільки у казенних селян і селян власників. Після межування в 1868 році казенні селяни частину вигону поділили на душі (по одній десятині). Деякі господарі використовували вигони, а більшість засівала ці клапті хлібом.
В громадському користуванні казенних селян був і сінокіс, розділений на ревізькі душі (тільки чоловіків), а у козаків сінокіс з лозою. Громадської толоки не було, а тому робочу худобу і молодняк селяни віддавали на випас в поміщицьку економію по 1-5 крб. за голову великої рогатої худоби, а дрібної – по 3 крб. Після збирання врожаю худобу пасли на стернях. Поступово за рахунок розорення бідняцьких і середняцьких господарств зростає землеволодіння куркулів.
На початок ХХ ст., напередодні першої буржуазної революції, у Броварках налічувалось 302 господарства з населенням 1793 чол. (селяни-власники, казенні, козаки, міщани, дворяни). Із 278 господарств селян і козаків 133 або зовсім не мали землі, або мали від однієї до трьох десятин. Тільки 6 поміщицьких сімей володіли 852 десятинами землі, а в користуванні 5 великих куркульських господарств було понад 700 десятин.
До цього часу селяни продовжували виплачувати викуп за так зване визволення з кріпацтва. У 1900р. селяни трьох громад Броварок платили 924 крб. викупних платежів, а казені селяни 376 крб. Крім цього, в тому ж році всі категорії броварківських селян платили 57 крб. поземельного податку, 379 крб. земських повітових зборів, 263 крб. губернських земських зборів, 260 крб. мирських волосних і сільських зборів та 69 крб. страхових платежів.
В революцію 1905-1907рр. під впливом заворушень, масових виступів, мітингів у інших селах бровраківці теж збираються на сходки, обговорюють свої нужди. Особливо активно проходять багатолюдні мітинги після маніфесту 17 жовтня. Але більш рішучих дій у Броварках не було.
Після першої російської революції нові аграрні реформи, які захищали інтереси поміщиків, привели до швидкого розпаду селянських громад. Основна маса землі продовжувала зосереджуватись у руках поміщиків і куркулів. Так, поміщик Мамчин мав 749 десятин, Коваленко – понад 300 десятин, Квітницький – понад 100 десятин. В основної ж частини населення були наділи від 0,5 до 2-3 десятин.
Біднота, що мала мізерні наділи землі, не витримувала експлуатації, спродувалась і їхала шукати «кращого життя» в східні частини Росії. 70 чоловік села жило за рахунок поденщини.
У 1910 році кількість дворів у Броварках скоротилась до 279 з 1633 чоловіками населення. Всього зручної землі у них було 3303 десятин в тому числі орної 2370 десятин.
Господарство мало багато рис натурального. Поряд із землеробством селяни займались кустарним промислом і ткали полотно, ковдри, виробляли шкіри, чоботарювали, виготовляли ночви, ступи, коряки, кочерги, рогачі та інше. Безпосередньо кустарювало лише 13 чоловік: 2 теслі, 4 кравці, 1 чоботар, 1 коваль, 5 ткачів, решта – у вільний від землеробства час. Сировину використовували із свого господарства, або виготовляли речі з сировини замовника. Залізо купляли в Кременчуці та Градизьку. В рідких випадках готову продукцію подавали на місцевій ярмарці, що відбувалась раз на рік. В основному ж все використовувалось в господарствах самих кустарів та замовників. Переважна більшість населення була неписьменною. Так у 1885 р. в Броварківському церковно-приходському училищі навчалося лише 5 хлопчиків, а всього на 1798 чоловік населення було лише 37 чоловік письменних і жодної письменної жінки.
З 1листопада 1890 року тут було ще відкрито земське двокласне народне училище. У 1891-1892 навчальному році в ньому навчалось 85 хлопчиків та 5 дівчаток із яких «за власним бажанням» протягом року вибуло 19 учнів і не закінчило школу жодного. У 1892 -1893 навчальному році поступило 11 хлопчиків та 5 дівчаток і таким чином на 1 січня 1893р. навчалося 80 учнів та 2 вчителі. Але більшість учнів не мали змоги закінчити школу.
На початку ХХ ст. в селі були двокласне училище та школа грамоти.
У 1910 році училище закінчило 15 учнів. При училищі в невеликій церковній бібліотеці налічувалось кількасот книг, переважно релігійного змісту. При земському училищі, наприклад, був 661 примірник книг, якими користувались 80 учнів та 34 чоловіки дорослих. Їм разом протягом 1910року було видано 1951 книг.
Із медичним обслуговуванням справи були зовсім погані. Броварки відносились до Лебехівської медичної дільниці, куди входило 15 великих сіл і більше 20 хуторів (майже вся Святилівська та більша частина Мозоліївської волості). Всю цю територію обслуговувала Лебехівська лікарня, яка існувала з 1897року. Часто тут зовсім не було лікаря, а працювало 2-3 фельдшери.
На 1 січня 1910р. в лікарні був один лікар, одна акушерка та три фельдшери, які обслуговували всі села дільниці. У Броварках же лікар і не бував.
Звістка про Велику Жовтневу соціалістичну революцію, чутки про декрети Радянської влади, які донесли сюди колишні солдати -фронтовики, сколихнули до нового життя і жителів глухого, нічим не примітного села Броварок.
На початок лютого 1918року тут створено перший орган Радянської влади – ревком, який очолив місцевий бідняк Семен Мусійович Лобода. У цей же час біднота створює і комбід на чолі з Омеляном Харитоновичем Лободою (Лободенком). Вони розподілили майно Мамчина, хліб, худобу між біднотою. Проводили запис добровольців у червоні загони.
Але вже з початку квітня 1918р. їм довелося піти в підпілля у зв’язку з захопленням території німецькими окупантами. В селі встановилася влада хліборобів-власників – куркульських елементів, які були вірними прислужниками німців і повними господарями села.
З кінця листопада 1918р. село зазнавало нападів петлюрівських банд. На початку лютого 1919 р. відновилась легальна діяльність ревкому. Для боротьби з рештками петлюрівців у Шушвалівці в цей час створюється червоний загін під командуванням Миколи Павловича Зосимовича.
В його ряди влилися броварківці Іларіон Якович Лигунов, Лука Тихонович Горбаченко, Опанас Андрійович Ломака, Олексій Петрович Марченко, Антон Іванович Таран та багато інших.
Пізніше в серпні – грудні 1919р, коли село захопили денікінські білогвардійські війська, жителі Броварок в загоні М.П.Зосимовича боролись і проти цих ворогів.
В останні дні грудня 1919 року в Броварках остаточно відновлено радянську владу.
У 1919р. створено сільраду, а в 1920 – комнезам, які протягом 1920-1921рр. провели розподіл земель Мамчина та інших поміщиків, відібрали і частково розподілили між біднотою і середняками землі куркулів Задорожніх, Коваленків, Черненків та ін..
Застрільником всіх заходів Радянської влади була створена в 1921році партійно-кандидатська група, куди входили С.М.Лобода, Н.О.Малько. Секретарем її був С.Я.Опанасенко. У 1924 році вони організували партійний осередок, який очолював градижчанин Іван Самійлович Невідничий.
Комуністи брали участь у зборі продподатку, проводили культосвітню роботу .
При їх допомозі у липні 1921р. в Броварках організовано Комуністичну спілку молоді, яка займається ліквідацією неписьменності серед населення, піднесенням культури села. Броварківських комсомольців очолив селянин-бідняк Іван Михайлович Коваленко.
Згідно з постановою ВУЦВИКу від 7 березня 1923р. Броварки з їх сільрадою ввійшли до складу Градизького району Кременчуцького округу.
В цьому ж році з ініціативи селянського комітету незаможних селян, головою якого був Пилип Захарович Ріжко, при підтримці молоді почав діяльність селянський будинок. Керувала роботою сел. будинку одна з перших активісток села Орина Яківна Білан. У цьому першому сільському клубі проходили голосні читки газет і літератури, організовувались вечори відпочинку, було створено струнний оркестр. Самодіяльні митці села – учитель Т.І.Гриценко, Х.М.Коваленко, Н.О.Малько та інші уже в цей час ставили п’єси для селян, які мали в глядачів великий успіх.
У 1927р. жителі Броварок взяли активну участь в збиранні коштів на будівництво літака «Кременчуцький селянин». Тільки на початку серпня цього року броварківці зібрали 61 крб. та по 5 крб. внесли на цю справу сількомнезам і кооперативне товариство, створене в середині 20-х років. В 1927році було організовано і осередок добровільно товариства Авіахіму.
Весною 1927 року куркулі та їх прихвосні хотіли зірвати вибори до місцевих Рад. Але їм нічого не вдалося зробити. До сільської ради було обрано 4 комуністів, 7 середняків, 7 незаможних та 2 вчителів.
Партійна і комсомольська організація та сільська Рада при допомозі Градизького РККП(Б)У ранньою весною 1929року розпочали роботу по створенню колективних господарств.
У 1929 році в центрі села було організовано товариство спільного обробітку землі «Серп і Молот» , статут якого зареєстровано в листопаді цього року.
Починали організовувати ТСОЗ ще з осені 1928 року. Тоді в ньому об’єднались 17 бідняцьких господарств, які весною спільно засіяли землю, але до жнив залишилось лише 8 господарств. Весною 1929 року до ТСОЗу «Серп і молот» вступило вже 31 господарство. Очолював ТСОЗ К.С.Савченко. В цьому ж 1929р. в центрі села організувався і ТСОЗ «Нове життя» на чолі з Д.Мальком.
В січні-лютому 1930 року остаточно сформувалися Броварківське зернове виробничо-кооперативне і скотарське виробничо-кооперативне товариство ім. Т.Г.Шевченка та виробничо-кооперативне товариство технічних культур «14-річчя Жовтня». Останнє займалось вирощенням махорки і зернових культур. Налічувало до 100 пайщиків. Зернове товариство займалося контрактацією сіна і соломи, зерна, а скотарське заготовляло худобу для міст.
В кінці 1930 року на базі цих перших товариств створено сільськогосподарські артілі «Нове життя», яку очолив Є.Д.Малько, «Серп і молот», першим головою якого був В.Д.Никопоненко.
У 1929 -1930 роках на кутку села, що зветься Парафилівкою, утворилося два колгоспи: імені Сталіна (голова І.К.Колісник) та імені Петровського ( голова Л.М.Киця). В 1932 році вони об’єдналися в одну артіль «Комсомолець України», головою якої обрали М.Д.Івершня.
На 1932 рік село завершило суцільну колективізацію. Куркулів Задорожніх, Черненків, Коваленків та інших за постановою сільради було виселено із села.
15 жовтня 1932 року в Броварках з ініціативи газет «Правда» і «Комуніст» скликається зліт передовиків колгоспів, що виконали свої плани по здачі хліба державі. Він пройшов в урочистій обстановці. В цей час перед броварківцями демонструється трактор та інша нова техніка.
Якщо в перші роки земля в колгоспах оброблялась колгоспною худобою та коровами колгоспників. То в 1934 році уже з’явились перші трактори та багато іншого сільськогосподарського реманенту.
Достатки прийшли в сім’ї колгоспників, доходи яких значно зросли. Так за вироблені в 1935 році 1105 трудоднів родина колгоспника сільськогосподарської артілі «Нове життя» Луки Никифоровича Малька одержала 1605 крб. грошима та 201 пуд хліба. Це на 5 членів сім’ї. Другий колгоспник цієї артілі Антон Овсійович Гончаренко сам виробив 487 трудоднів і на них одержав 706 крб. 86 коп. та 88 пудів хліба. Виросли передовики колгоспного виробництва, такі як ланкова-махорковод, сотенниця Марфа Коваленко та інші.
Феодосія Іванівна Подорожня стала першою жінкою-трактористкою в селі. У 1939 році вона як краща трактористка Градизької МТС, була учасницею Всесоюзної сільськогосподарської виставки. На Всесоюзній виставці в цей час побували і стахановці Андрій Лаврентійович Хургал та Олександра Митрофанівна Бугай.
З лютого 1932 року по вересень 1937 року Броварки відносились до Харківської області, а з 22 вересня 1937 року з утворенням Полтавської області входять до складу останньої.
За роки перших п’ятирічок колгоспне село стало не тільки заможним, а й змінило своє культурне обличчя. Тут працював сільський клуб, усі діти шкільного віку навчалися в семирічній школі. З’явились фельдшерсько-акушерський пункт, аптека, сільський магазин, відділення зв’язку.
Щорічно десятки дітей колгоспників навчалися у вузах та середніх спеціальних учбових закладах.
Коли німецько-фашистські орди напали на нашу Вітчизну, захищати її пішло 345 жителів села, а разом із Шушвалівкою – близько 600 чоловік. Сотні стариків, жінок, підлітків із Броварок працювали на укріпленні оборонних рубежів понад Дніпром. З вересня 1941 року Броварки були окуповані німецькими фашистами. Почались чорні дні рабства – знущання над населенням, жорстока експлуатація, пограбування, непомірні податки на все, що було в господарстві. Кожен власник корови зобов’язаний був здавати, крім встановлених 720 кг. молока на корову, також усі лишки. З кожного двору брали м’ясо, яйця, різні овочі, фрукти, грошовий податок. Останній накладався навіть на собак. З ранку до ночі у так званих громадських дворах, в які фашисти перетворили колгоспи, мусили працювати не тільки всі дорослі, а й підлітки. Виходити чи їздити за межі села можна було тільки з дозволу градизького коменданта.
На молодь влаштовували облави, хапали і силою вивозили до Німеччини. З села було вивезено близько 80 чоловік. У 1942 році фашисти розстріляли сільських активістів Никифора Омеляновича Малька, Антона Явтуховича Ратушного, Василя Івановича Убийкона. Броварківці саботували розпорядження окупантів, переховувалися від вивезення в Німеччину, допомагали радянським військовополоненим, що тікали з полону.
Хоробро бились сини Броварок на фронтах Великої Вітчизняної війни. В їх рядах боровся і сержант, уродженець Шушвалівки Петро Тихонович Таран. На фронт його послали після закінчення у 1942 році школи молодших командирів. Він був у частині, яка захищала підступи до м.Орджонікідзе. При прориві укріпленої позиції відділення Тарана одержало наказ зробити прохід у дротяни загородженнях противника. Ножниць не було. Таран вирішив пустити в хід саперні лопати і сокиру. Коли добралися дозагорожі, німці виявили сміливців і засипали їх кулеметним вогнем. Сержант наказав бійцям заховатися, а сам поліз вперед, добрався до дротяної загорожі і почав швидко орудувати лопатою. За його роботою стежили бійці і командири, зосереджені для атаки. Бачили його і фашисти, і поливали вогнем. Кулею збили пілотку, в обличчя летіли грудки землі від вибухів мін. Але Таран ніби не помічав небезпеки. Йому на допомогу підповзли бійці. Все ж робота просувалась повільно, лопати потупилися, зламалася ручна сокира. Тоді сміливець розхитавши кріплення, підповз під дріт і, випрямившись, підняв на плечах на півтора метри від землі хитросплетені два прольоти дроту. У відкритий прохід кинулися бійці його відділення, а за ним й інші. І хоч дві ворожі кулі навиліт пробили ліву руку, Таран не кинув дроту, доки в прохід не пробіг останній боєць. Завдання було виконане. За героїзм і мужність гвардії сержант Петро Тихонович Таран був удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Згодом він загинув на полі бою.
Полягли у боротьбі з ворогом і колишній працівник Шушвалівського радгоспу «Червоний партизан» старший сержант Герой Радянського Союзу Петро Юхимович Атамановський, та броварківець генерал-майор Терентій Михайлович Парафило. Останній загинув 23 червня 1943 року в боях за Полтавщину. У 1944 році обірвалося життя розвідниці, лейтенанта Катерини Федосіївни Мовчан, яка за мужність і відвагу була удостоєна ордена Леніна, ордена Червоної Зірки та медалі «За відвагу».
У квітні 1945 року в боях за Чехословаччину загинув капітан танкових військ Іван Михайлович Парений, нагороджений орденом Вітчизняної війни І ступеня, орденом Червоної Зірки та медаллю «За відвагу»ю
Всього проживає нині в селі 228 учасників Великої Вітчизняної війни , нагороджених орденами і медалями Союзу РСР. 360 чоловік (разом з тими , сім’ї яких переселилися з старої Шушвалівки до Броварок) полягли в боротьбі з ворогом. Тільки в межах Броварок загинуло в роки війни 183 чоловіки.
27 вересня 1943 року війська Степового фронту Радянської армії визволили Броварки від фашистських загарбників.
Великої шкоди було завдано колгоспному господарству, а також жителям села в період окупації .В сільськогосподарській артілі майже не залишилось худоби, реманент було занедбано. За два роки окупанти вивезли понад 600 голів великої рогатої худоби та 450 свиней, понад 200 тисяч пудів хліба. В останній день перебування в селі фашисти та їх прихвосні спалили 9 великих колгоспних будівель, в тому числі свинарник і 250 голів свиней, приміщення сільської ради, аптеку, магазин та 100 хат колгоспників.
Після визволення Броварок у колгоспі «Комсомолець України», що об’єднував 187 дворів з населенням 577 чоловік, працездатних налічувалось лише 34 чоловіки та 185 жінок. Із них в промисловості і на транспорті працювало 7 осіб. В господарстві не залишилось жодної корови чи свині. Було лише 9 телят, 18 волів та 130 штук птиці, вітряк та механічний млин і просушки , які не працювали.
Таке ж становище було і в артілі «Серп і молот», де було об’єднано 132 двори з 367 чоловіками населення. Тут теж не було ні корови , ні свині, а з тяглової сили – 40 волів та 9 робочих коней.
У третьому колгоспі «Нове життя» з 90 дворами і 363 чоловіками населення з усієї худобюи залишилося 47 волів, 6 свиней, 48 овець та 118 штук птиці.
Щоб обробити поля, використовували уцілілих корів колгоспників, якими вивозили вантажі, орали. Жінки і старики косили хліб вручну косами.
Незважаючи на всі труднощі післявоєнних років броварківці добивались значних успіхів у вирощенні зернових культур. Так у 1948 році ланка Ольги Данилівни Ворони з колгоспу «Серп і молот» зібрала урожай озимої пшениці по 136 пудів з гектара.
В цей же час жителі Броварок допомагають піднімати з руїн промисловість країни Г.І.Дудник, Г.С.Малько та інші брали участь у відбудові Всесоюзної кочегарки – Донбасу, безпосередньо працюючи на відбудові шахти імені В.І.Леніна Сталінської області.
З метою більш ефективного використання техніки і ширшого використання техніки і ширшого розвитку громадського тваринництва 4 липня 1950 року всі три колгоспи Броварок злилися в один «Ленінським шляхом» ( села Броварки і Солодівка).
В колгоспі було 2 вантажні автомашини, 3 двигуни, два десятки кінних плугів, сівалок, борін та інші.Налічувалось 536 голів великої рогатої худоби з них 100 корів , 192 голови свиней, 295 овець, 2918 штук птиці, 83 коней, пасіка із 33 бджолосімей.
Для худоби і птиці збудували 6 конюшень , 2 корівники, 6 телятників ,4 свинарники, 1 вівчарник,2 пташники.
Працювали допоміжні виробництва – два механічні та три вітряні млмнм, столярно-теслярська майстерня, кузня. Для задоволення культурних потреб трудівників артілі спорудили два колгоспні клуби.
У 1950 році артіль одержала 320.214 крб. прибутку. Якщо неподільні фонди до укрупнення становили 487 тисяч 375 крб. то до кінця року вони складали 494.585 карбованців.
Із своїх коштів артіль асигнує 9491 крб. на культурні потреби.
Трудівники артілі дбають не тільки про своє господарство. У цьому році вони беруть участь у прокладенні методом народної будови дороги Полтава-Кременчук.
У цей же час вони вирішують подати допомогу сусідньому економічно слабкому колгоспові «Перемога» Петрашівської сільської ради. У жовтні 1950 року це питання обговорювалося на засіданні правління артілі. Де було прийнято рішення про об’єднання з колгоспом «Перемога» .4 лютого 1951 року було обрано правління укрупненого колгоспу. За колгоспом закріплялись 4573,1 га земельних угідь, а тому числі орних – 3205,6 га.
Неподільні фонди його на 1 січня 1952 року зросли до 764707 крб. В обробітку полів значну допомогу подавала Градизька МТС.
Конкретна програма піднесення сільського господарства висунута вересневим Пленумом ЦК КПРС (1953 рік), ширше використання техніки , добрив, хороший обробіток полів дозволили трудівникам села добитися успіхів у розвитку господарства артілі , зробили її економічно міцною.
Якщо в 1953 році в артілі було одержано пшениці озимої – 8,8 ц/га , кукурудзи -15 ц/га, то вже в 1955 році колгоспники одержали пшениці озимої – 17,5 ц/га, жита – 22,3 , кукурудзи в зерні – 21, а всього зернових і бобових – 18,4 ц/га.
За ці ж роки зросло поголів’я худоби , збільшилась його продуктивність. Кількість корів зросла до 250, свиней до 578 , овець до 419 і т.ін. Якщо в 1953 році на кожну корову було надоєно 915 літрів молока, то в 1955 році – до 1132,7 літра.
Восени 1959 року в зв’язку з будівництвом Кременчуцької ГЕС і утворенням Кременчуцького моря в село Бровраки було переселено жителів села Покотилівка та частину Шушвалівки, всього 312 сімей. Це будівництво відіграло надзвичайно велику роль у дальшому розвитку села.
Забудова йшла згідно плану. Колгоспники збудували добротні красиві будинки з 3-5 кімнатами, розташовані рівними кварталами. В центрі села було розбито парк. З’явилися сільський універмаг із дзеркальними вітринами, майстерні побутового обслуговування, аптека.
Йде вгору і колгоспне господарство.
Після реорганізації МТС у 1958 році колгосп придбав 29 тракторів, 11 комбайнів та 21 іншу сільськогосподарську машину на суму 69,3 тисячі карбованців (у нових масштабах цін).
У 1960 році трудівники артілі виробили на 100 га сільськогосподарських угідь по 106,8 ц м’яса, по 423 ц молока, на кожні 100 га зернових одержали по 7744 штук яєць. В 1961 році виробництво одного центнера зернових обійшлося в 2 крб. 48 коп., кукурудзи – 2крб.71 коп., силосу 28 коп. , грубих кормів – 16 коп. . Н а виробництво одного центнера яловичини було затрачено 69 крб., свинини – 72 крб., молока – 10 крб. 90 коп.
Уже в першій половині 1961 року семирічний план колгоспу по ряду показників був виконаний. У цьому році бригадир Леонід Никифорович Малько, бригада якого виростила по 34 ц/га пшениці на площі 230 га, був учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки і нагороджений бронзовою медаллю.
Згідно з Указом Президії Верховної Ради УРСР від 30 грудня 1962 року в зв’язку з розформуванням Градизького району Броварки віднесено до Глобинського району.
З 1964 року броварківський колгосп носить назву «Ленінець». За ним закріплено 3674,5 га сільськогосподарських угідь , з них орної – 3183,5 га. Землі в колгоспі за даними досліджень Полтавського сільськогосподарського інституту, чорноземні, слабо і середньо солонцюваті.
На полях колгоспу вирощуються зернові – озима кукурудза, просо, гречка, горох, квасоля, технічні – цукрові буряки, соняшник, овочеві, баштанні та різні кормові культури.
Середня врожайність зернових у 1965 році становила 23,5 ц/га, в тому числі озимої пшениці 21,4 ц/га, кукурудзи на зерно – 31,2 ц/га , соняшника – 21,5 ц/га, цукрових буряків – 250 ц, картоплі – 131,5 ц/га.
Окремі передовики добивалися значно вищих здобутків. Так комсомольсько-молодіжна ланка Галини Никопоненко у 1965 році одержала урожай кукурудзи по 41 центнери з гектара на площі 15 га. і цукрових буряків по 385 ц/га на площі 6 га. Друга комплексна бригада на чолі з Леонідом Никифоровичем Мальком виростили зернових без кукурудзи по 23,7 ц, проса по 23,2 ц, цукрових буряків – по 270 ц , картоплі – по 156 ц/га.
На фермах артілі утримується близько двох тисяч голів великої рогатої худоби і тому числі 630 корів , понад 1000 свиней, близько 3000 голів різної птиці .
Колгосп придбав багато техніки . В його господарстві налічується 27 тракторів різних марок, 10 зернових та 11 кукурудзозбиральних, бурякозбиральних і силосних комбайнів, 35 вантажних автомашини, 13 різних кормо переробних машин та механізмів та ін.. Цю техніку обслуговують понад 210 своїх досвідчених механізаторів, в тому числі 71 тракторист і 41 шофер.
В сільгоспартілі є 4 вітродвигуни, 5 телятників, 5 свинарників, 7 корівників, олійниця, пилорама, виробляється цегла-сирець. Все це збудовано в післявоєнні роки.
В останні роки доходи артілі становлять понад 800- 860 тис.крб. щорічно, неподільні фонди зросли в 1965 році до 929,6 тис. крб.. Великі доходи одержав колгосп і від реалізації продукції по підвищених цінах у відповідності до постанови березневого Пленуму ЦК ЦПРС 1965 року. Тільки в цьому році за продані державі молоко, м’ясо, зернові культури до колгоспної каси надійшло на 89 371 крб більше ніж це було б при реалізації продукції по старих цінах. Все це сприяло зростанню заробітків колгоспників. Побіля Броварок, на місці колишніх пасовиськ, тепер розташовано 15 ставків броварківського рибного господарства. Загальна площа їх становить 1520 га. Уже в 1965 році вони на 70 процентів використовувалися рибкомбінатом , де працює близько 150 осіб. У цьому році тут було виловлено 4.5 тис центнерів риби.
В селі працює сепараторний пункт – відділення Градизького молокозаводу.
У 1963 році у Броварках закінчено будівництво водопроводу, а в 1964 році село повністю електрифіковано. На 1965 рік уже прокладено 400 м асфальтованих доріжок. У квітні цього року з ініціативи комсомольської організації колгоспу «Ленінець» споруджено стадіон.
Побутові потреби жителів задовольняє сільське споживче товариство, яке об’єднує 7 торгівельних точок. Щорічно товарооборот складає суму 1 млн. 200 тис. крб. і більше.
Щороку в селі справляється 10-15 новосіль.
Важко зараз впізнати старі дореволюційні Броварки. Якщо в старі часи не було жодної хати з трьох кімнат, то тепер це звичайне явище. В усіх будинках колгоспників звучить радіо, горить електричне світло. У мешканців села з’явилося більше 100 телевізорів, 1 приватна автомашина, до 150 мотоциклів, близько 1200 велосипедів. В селі, де майже не було письменних, зараз живуть і працюють 20 – з вищою освітою ( вчителі, лікарі, агрономи, ветлікарі), 150 з середньою та близько 400 з незакінченою середньою освітою.
У центрі села розташована середня школа, в якій працюють 42 вчителі і навчається 565 учнів. З 28 грудня 1965 року вона носить ім’я Героя Радянського Союзу Петра Тихоновича Тарана. Випускники разом з атестатами про середню освіту одержують свідоцтва про набуту спеціальність шофера, тракториста або механізатора сільськогосподарського профілю.
У побутовій майстерні споживчого товариства проводяться заняття крою та шиття учнів Броварківської середньої школи.
Юнаки і дівчата – випускники школи поповнюють ряди колгоспників. В артілі «Ленінець» працює понад 300 чоловік молоді. Майже вся вона має середню освіту. Для малят є дитясла і дитсадок.
В селі, де в дореволюційні часи приїзд фельдшера був рідкістю, а про лікаря не могло бути і мови, тепер добре налагоджено медичне обслуговування населення. До 1965 року працювала дільнична лікарня на 25 ліжок, а в цьому році закінчено будівництво типової лікарні на 35 ліжок. Крім того в селі є фельдшерсько-акушерський пункт, родильний будинок та аптека. Всього тут працює 26 медпрацівників.
Є також і ветеринарний пункт.
До культурних послуг населення три клуби з постійними кіноустановками, де чотири рази на тиждень демонструються фільми та працюють гуртки художньої самодіяльності.
29 грудня 1965 року трудящі села урочисто відкрили двері чудового Будинку культури. Його зал для глядачів може вмістити 450-500 чоловік.
У двох бібліотеках села налічується близько 11 тисяч примірників книг, якими користуються понад 1000 читачів.
Жителі Броварок передплачують 2719 примірників газет і журналів.
При колгоспі «Ленінець» працює група товариства «Знання», яка складається з 22 чоловік службовців та працівників колгоспу.
В останні роки все більше входять в побут нові обряди: урочисті проводи в армію, посвячення в колгоспники, комсомольські весілля та ін.. У 1965 році тут було відзначено 4 урочистих весілля та 10 народжень. До послуг молоді стадіон і спортмайданчики.
Красиве і сучасне село Броварки, але в недалекому майбутньому воно стане ще кращим.
Згідно перспективного плану розвитку села в найближчі роки (1966-1970) буде споруджено двоповерхове приміщення школи на 500 місць та типову майстерню для школи, двоповерховий вальцьовий млин, клуб на бригаді №1, дитсадок на 50 місць та ін.. Віддалені старі двори колгоспників буде перенесено до центру села.
Жителі сіл Тимківка, Павлівка, Шушвалівка, що входять до Броварківської сільської ради працюють в шушвалівському радгоспі «Червоний партизан». Радгосп займається вирощенням махорки, тут також добре розвинене зернове господарство та тваринництво. В радгоспі 1303,75 га сільськогосподарських угідь, в тому числі 1102 га орної землі. На радгоспівських полях працюють 8 комбайнів, 14 тракторів різних марок, 10 тракторний плугів, 18 тракторних сівалок та 17 культиваторів.