ЗАХОТІЛОСЯ ПОЖИТИ У «РАЮ».
Гарне, мальовниче село Броварки! Прекрасне воно будь-якої пори, а особливо весною та влітку, коли майже біля кожної садиби пишаються своєю красою диво-квіти. А чарівне обійстя Алли Миколаївни Тимченко просто вражає, бо „купається” воно в тій чарівній красі і розмаїтті. Тож побачивши той квітковий „рай”, подумала, що якби кожен біля своєї оселі посадив бодай декілька з тих квіток, то наша Глобинщина заспівала б розмаїтими дзвіночками на всю Україну! А плетений тин, завішаний горшками, відразу нагадує прадавні українські традиції, на жаль, забуті. І хай це не вишуканий особняк зі стилізованим європейським подвір’ям, яким зараз нікого не здивуєш, а хочеться тут зупинитися, аби помилуватися красою. А ще познайомитися з хазяйкою цієї господи. Привітна господиня, а ще мила і чарівна жінка, зустріла нас і повела до свого маленького „квіткового раю”, де кожна пелюсточка на квіточці промовляла любов’ю і наче посміхалася. Нас зустріло чарівне царство ірисів, скільки сягало око простягалося його володіння. Іриси небачених кольорів і відтінків, які налічували сто п’ятдесят сортів, просто вражали – Це за кордоном такі клумби біля будинку – звичайна справа, а от українці звикли здебільшого до городів з картоплею та бурячком: де вже там, кажуть, про красу дбати, коли ціни на продукти „кусаються” – краще самотужки виростити. Ще зовсім недавно, так і я думала. На передньому плані було господар- ство, корови, свині, качки, гуси, кури, – все було, бо діток треба було ставити на ноги. А коли вже в 1997 році вийшла на заслужений відпочинок, то захотілося пожити в раю. Тож з допомогою чоловіка, Віктора Мефодійовича та донечок і створили цей маленький рай. Люблю всі квіти, але найбільше іриси, троянди, лілії і хризантеми. Мої доні проживають в Києві, тож завжди привозять мені і різноманітне квіткове насіннячко, і коріннячко. А незабаром прилетять наші з дідусем пташенятка, дорогі онуки – Віталій, Арсеній і Марк, ото вже буде нам поміч Все подвір’я наповниться веселим дитячим щебетом та гамором, бо в кожного з них є своя грядочка, своє садове і городнє приладдя. Вони теж дуже люблять наш „квітковий рай”, люблять поливати і доглядати рослинки, – так мовить Алла Миколаївна. Краса частіше потребує не стільки грошей, скільки бажання, вміння й смаку. А особливість двору Алли Миколаївни у тому, що частіше сільські жінки за городами, свиньми, коровами про квіти й щось більш „витончене” не задумуються. Може, й справді варто пожертвувати чимось із живності, згадавши про те, що маємо й для душі якусь радість отримувати. Саме такі охайні двори, а не те, скільки чого у хліві, відразу підказують, що у цій хаті живе справжня Господиня, яка і донечок і онуків навчила жити у порядку і красі, а ще передала їм свою любов до квітів.
«ЛЮБОВ ДО КВІТІВ ПРОСНУЛАСЯ В МЕНІ, КОЛИ ГОСПОДЬ ПОДАРУВАВ ДИТИНУ!»
З ранньої весни і до пізньої осені в зелені й цвіту буяє подвір’я Раїси Василівни Івахно з с.Броварки. Цікаві відкриття пов’язані з тим, як впливає захоплення квітами на людей, як змінює їхнє життя, скільки позитиву несе з собою.
– Основне – не посадити, а добре доглянути, -говорить жінка. Зранку вийду у свій квітник і запитую: «Як ви, мої дорогенькі?». А вони у відповідь мені посміхаються, піднімають настрій. Ба, більше, квіти треба любити! Вони, як діти, відчувають ставлення господині: саме від нього залежить, чи швидко виростуть саджанці, чи, навпаки, не приживуться, засохнуть. Без квітів моє життя було б порожнім, адже вони додають мені сили жити, забути про наболіле і пережите. Хоча й наробитися біля них треба! Нині ж на подвір’ї Раїси Василівни розквітають барвисті весняно-врочисті іриси, які жінка просто обожнює. Нині ж всю свою любов дарує маленькій внучці Валерії, доглядає її, наче квіточку. А та в свою чергу допомагає бабусі.
