Ще зовсім юним мій дядько, Григорій Мусійович Малько, потрапив у вогненну пащу. Народився він 22 березня 1920 року в родині хліборобів Мусія і Єлизавети Мальків, у мальовничому селі Броварки. Хлопець був гарним, мав блакитні очі, русяве волосся, ріс розумним і допитливим. Мав такого ж як і сам , товариша Михайла. З дитинства цікавився технікою, тож разом з товаришем з двох прядок змайстрував велосипед , а згодом обрав професію автомеханіка. По закінченні школи навчався у Кременчуцькому залізнично-шляховому училищі, а згодом був призваний до лав Червоної Армії. Григорій дуже любив рідне село, його прекрасні краєвиди, про що свідчать сторінки його щоденника: «По один бік болото, по другий – степ. Як гарно слухати влітку його дзюрчання! Як пахнуть квіти, що пнуться між густим житом чи ячменем! Приємно бачити хвилі, що їх гонить літній вітер по важких колоссях хлібів…». Чи то служба в армії, чи то його товариш Михайло Корнійович Малько, надихнули Григорія здобути професію військового. Мій дядько закінчив Рязанське артилерійське училище, йому було присвоєно звання лейтенант. Початок війни , 22 червня 1941 року, зустрів у артилерійському полку, у Білорусії… Такі скупі рядки його біографії, подальша доля його на довгі роки залишалась невідомою. Не повернувся додому і його молодший брат Сергій, який загинув під уламками заводу у Німеччині. Всю війну чекала мати, Єлизавета Федорівна Малько, на повернення свого старшого сина Григорія. А коли почали повертатися з бойових доріг фронтовики, вона все ще довго вірила, що обов’язково прийде її Григорій до отчого порогу. Про те, що він живий , вірила до останнього, говорила, що він десь покалічений, може без ніг, тому й повертатися додому не хоче. І все писала листи у різні військові інстанції, архіви в надії отримати хоча б якусь вісточку. Але втішного нічого не було – пропав безвісти і все. Так і померла, нічого не дізнавшись про сина…У післявоєнні роки мій батько, Петро Мусійович, вів розшуки своїх братів, та вони, на жаль, тривалий час були безрезультатними. Пройшло багато років, і вже нам, племінникам, завдяки сучасним технологіям вдалося дізнатися про долю дядька Григорія. Моя старша сестра, Тетяна Петрівна Строєва, разом зі своєю донькою Вікторією у минулому році дізналися, що Німеччина почала розкривати свої військові архіви, зокрема й про військовополонених концентраційних таборів. І сталося те, на що ми сподівалися десятиліттями – ми знайшли інформацію про лейтенанта Григорія Мусійовича Малька «Останнє місце служби – 262 гауб-АП, табірний номер – 7792. Дата полону – 28 червня 1941 року. Табір офлаг ХІІD(62). Загинув у полоні. Дата смерті 29.08.1942 року». Ця інформація з перекладу офіційної картки, заведеної фашистами у концтаборі м. Хаммельбург. Фашисти з великою педантичністю вели архів своїх бранців: у цій картці зазначалося не тільки прізвище полоненого, а й прізвище та імена його батьків, дівоче прізвище матері. Описано також колір волосся, є відбиток його великого пальця. Ми дізналися, що табір м. Хаммельбург знаходився на території Німеччини, у числі його в’язнів були лише офіцери Червоної Армії. За роки другої світової війни, у ньому було зареєстровано більше 18 тисяч радянських офіцерів. До речі, до літа 1942 року у ньому утримувався й генерал-лейтенант інженерних військ Д.Карбишев, переведений в інший табір і убитий у Маутхаузені в 1945 році. Нам вдалося дізнатися, що влітку 1942 року у табір приїхала для роботи бригада СС. Яка то була робта, можна лише здогадуватися ,- нашого Григорія не стало. Якою смертю він загинув – теж невідомо. Недолюбив, недокохав він у своєму житті. У рідних Броварках його чекала кохана дівчина Наталка. Та доля приготувала йому жорстокі випробування. Всього тиждень він міг мститися ворогам за сплюндровану красу своєї рідної батьківщини, і більше року терпів жахіття табірного життя. Пам’ятаймо завжди тих, хто ціною власного життя здобув перемогу у Великій Вітчизняній війні, хто теж хтів жити і милуватися бездоною блакиттю неба , величчю нашої української землі. Вічна їм пам’ять…
Надія Хомець (Малько), племінниця, село Броварки (Зоря Придніпров’я, 2014, 21 червня.)
