Виїжджала на ниву як на врочисте свято. Пройшла першу загінку, вкидаючи в масну квітневу землю насіння соняшника. Піт лився струмками, його випивав жагучий весняний вітер, та все те згадалося тільки потім, тільки тоді, коли розповідала матері:
– Слухається мене машина, мамо! Рівні, як струна рядочки. І загортає гарно. Куди тому коневі!
Згадала, Як Михайло Тимофійович Дудник, після першої загінки зупинив «Універсала» і повагом, по-батьківськи сказав:
-Ти, Феню, народилася трактористкою.
Минулося свято, почалися будні. Будні, варті ста свят. З первозданною радістю бралася за кермо кожного дня. Краяла межі, краяла пересуди, сіяла надії і перемоги. Почерк Феодосії Подорожньої добре знали в Градизькій МТС: де посіяла – вродить. І в рідних Броварках, і в градизьких колгоспах імені Чапаєва та «Промінь» цінили владні, умілі руки трактористки.
А тепер надійшла тридцята весна. Тридцята весна її механізаторського життя. Відпрацював своє «Універсал», зносилися післявоєнні «ХТЗ» та «НАТІ». Тільки їх господарка, відточивши, відгранивши уміння і досвід, все ще борознить ниви броварківського колгоспу «Ленінець». Десять літ водить вона «ДТ-54», а трактор і досі як новий.
Роки додали їй не тільки віку та вміння, вони навчили її ще одній професії – учительки. У бригаді немає тракториста з більшим стажем, ніж у неї. І більшість сьогоднішніх гвардійців полів з повним правом вважають її своєю наставницею. Як, наприклад, Володимир Дудник, нинішній її напарник. Несміливим курсантом, після армійської служби прийшов він у бригаду. Феодосія Іванівна взяла його під своє крило. Навчання у досвідченої майстрині дало плоди. Торік екіпаж виробив понад 1800 гектарів умовної оранки.
На одній із зустрічей з дітьми – її тепер часто запрошують до себе учні місцевої середньої школи – комсомольський вожак, зачаровано дивлячись на орден «Знак пошани», який вінчає трудові звитяги трактористки, сказав:
-У вас, Феодосіє Іванівно, життя схоже на пісню. Ви її почали, ми продовжимо.
Іван Бокий.
Зоря комунізму 8 березня 1967 р.
