МАГЕРІВКА

Від | 13.11.2023

Поселення Магерівка виникає в 20 -30-х роках XVIII ст. Першопоселенцями були козаки Чигирин-Дібровської сотні Лубенського полку Магері. Вони поселилися на пустинній землі, даній їм Чигирин-Дібровським сотником Іваном Булюбашем. За даними «Описів Київського намісництва» на 1764 рік на місці майбутньої Магерівки було два хутори: козака Магері – 3 хати козаків виборних та козаків Магерів – 2 хати козаків виборних. Виборні козаки – це повноправні козаки, записані до полкових або сотенних реєстрів. Вони були зобов’язані виконувати лише військову повинність, з’являючись на службу кінно, з повним власним спорядженням та озброєнням, були звільнені від натуральних повинностей та грошових податків. У 1783 році царський уряд скасував козацькі права та привілеї. Однак виборні козаки не були переведені у кріпацтво, а й на далі залишалися особисто вільними людьми.

На час 10-ї ревізії (перепису населення. -Авт.) за 1859 рік по Кременчуцькому повіту Полтавської губернії значиться хутір Магерівка – 7 дворів, населення 47 чоловік (чоловіків 24, жінок 23). За даними перепису за 1910 рік значиться хутір Магерівка Мозол іївській волості -13 господарств (12 козачих і 1 селянське), населення 105 душ, землі 119 десятин, орної 112 десятин, 8 поденщиків. Жителі Магерівки відносилися до приходу Кирияківської Олексіївської церкви, побудованої в 1837 році.

З 7 березня 1923 року вводиться новий адміністративно-територіальний поділ. Було ліквідовано повіти і волості, а створено райони і сільські ради. Магерівку було віднесено до Кирияківської сільської ради Горбівського району. З розформуванням Горбівського району в 1928 році, село було віднесено до Градизького району, а з 30 грудня 1962 року – до Глобинського району. На час першого Всесоюзного перепису населення від 17 грудня 1926 року в Магерівці було 27 хат з населенням 133 чол., чоловіків 64, жінок 69.

Та справжні жахи на селі починаються з 1929 року, коли радянське керівництво згортає неп і бере курс на масову колективізацію сільського господарства.

Принцип добровільності вступу до колгоспів порушувався. У хід ішли погрози, шантаж і навіть фізична розправа. Такими методами Магерівку і Посьмашнівку було об’єднано в колгосп «Комінтерн».

З 20 вересня 1941 року по 27 вересня 1943 року тривала дворічна окупація населених пунктів Кирияківської сільської ради військами Німеччини та її союзників. На фронтах війни загинуло 12 жителів Магерівки.

На кінець 40-х років припадає чергова держана кампанія з укрупнення колгоспів. У 1948 році колгосп «Шлях революції», до якого відносилися села Пелехівщина та Вишеньки, об’єднують з колгоспом «Комінтерн», з селами Магерівка та Посьмашнівка. А у 1950 році об’єднаний колгосп «Шлях революції» було включено до Кирияківського колгоспу імені Сталіна. У 1958 році населені пункти Кирияківської сільської ради було радіофіковано. Школа, магазин, дитсадок, ФАП, млин та господарські будівлі були в сусідній Пелехівщині. Але глиняні будівлі ферм і конюшень, які були побудовані по війні, почали руйнуватися, тож було вирішено перенести всі бригадні та господарські приміщення за село. Спеціально для цього було виділено земельну ділянку між Пелехівщиною, Магерівкою і Посьмашнівкою, засіяно травою, через що нову бригаду називали «Зелена бригада». Було зведено три корпуси корівників, телятник, конюшню і воловню, бригадну хату, в одній частині якої давали наряди та працювали бригадир і обліковці, а в іншій розташовувалася зооветслужба. Біля ферм споруджено вітрогон та водонапірну башту. Насос, що приводився в дію силою вітру, накачував воду у башту, а з неї водопроводом ішла вода на ферми і конюшню. Це вже було полегшення дояркам – не треба було відрами носити воду та напувати худобу. В корпусах було встановлено автопоїлки.

На 60-ті роки даних за с. Магерівку немає, бо цього села вже не існувало. На карті на північний схід від Пелехівщини значиться лише урочище Магерівка. Старші виїздили спочатку на зиму до своїх дітей, а потім там і залишалися, молодші ж купували хати в сусідніх селах і переїздили туди. Коли село опустіло, сюди було направлено бульдозери, які рили величезні ями на дворищах і згортали туди хати, сараї і дерева. Потім все це втрамбовувалося тракторами і пригорталося землею. Тобто, село було фактично безслідно похоронене. Поряд з колишнім селом залишилося лише кладовище.

Павло ТКАЧЕНКО, с. Бугаївка.