З книг та кінофільмів багато хто знає, що відомі шедеври мистецтва, які були під загрозою знищення в роки Другої світової війни на території Німеччини, врятували радянські бійці. Мова йде про безцінні культурні надбання: картини, скульптури, вироби з фарфору та інші мистецькі експонати, що зберігалися в художній галереї та музеях німецького міста Дрезден, а під кінець війни були таємно заховані та заміновані гітлерівцями в штольнях і підземеллях міста та його околиць.
Ініціатива та успіх виявлення безцінних шедеврів світового мистецтва належала художників та митців минулого, начальнику штабу 164 окремого робітничого батальйону , спеціалісту по фронтовому маскуванню 5 гвардійської армії Першого Українського фронту молодшому техніку-лейтенанту Леоніду Рабиновичу, художнику за фахом. У травні 1945 року він опинився в Дрездені, вщент розбомбленому англо-американською авіацією. Від колись величного міста з його шедеврами архітектури та скульптурного мистецтва залишись руїни та згарища.
В молодшого лейтенанта був з собою постійно фотоапарат, і він фотографував все, що бачив на вулицях зруйнованого Дрездена. До війни він ніколи не був за межами Союзу та, як людина з художньою освітою та хистом художника-митця, він знав, що в Дрезденській картинній галереї зберігалися шедеври світового мистецтва. Тож, перебуваючи в зруйнованому Цвингері – музейному серці міста, який перетворився на купу каміння, він переймався питанням куди ж поділися картини?
Рабиновичу вдалося познайомитися з хранителькою Альбертинуму – Дрезденського музею образотворчих мистецтв Рагною Енкінг, яка продовжувала виконувати свої обов’язки та оберігала вцілілі античні скульптури. Останній надав їй допомогу продуктами, так як вона перебувала в значній матеріальній скруті, адже квартира і все майно Енкінг було знищено в лютому 1945 року під час бомбардувань, та зумів переконати, що всі цінності, які будуть виявлені, залишаться німецькому народові.
Йому вона розповіла про сховані в підвалах скульптури, а от де заховані інші шедеври не знала, хоча їй було відомо, що їх десь на околицях чи в самому місті сховали спеціальні команди гітлерівців. Тож, Леонід Рабинович разом з саперами став ретельно оглядати замки, штольні та шахти околиць міста. І тут на нього чекала неабияка удача. У каменоломнях поблизу поселення Гроскотта було виявлено картини Рембрандта – «Автопортрет з Саскією на колінах», «Викрадення Ганімеда», Джорджоне – «Спляча Венера», картини Яна Брейгеля, живописців Північного Відродження, і найголовніша знахідка – Мадонна пензля Рафаеля.
Наступні схованки нацистів були знайдені на горищі старовинного замку Веезенштейн, в замку Кенігштейн, в сараї поблизу поселення Барниц, в дерев’яному бараці важкодоступної старої вапнякової шахти Покау-Ленгельфельд. І скрізь були виявлені безцінні твори
художників та митців минулого.
Після виявлення перших творів мистецтва допомогу в пошуку вцілілих скарбів Леоніду Рабиновичу стало надавати і військове командування, яке в тім не приховувало факту, що ініціатива в цьому питанні належала саме молодшому лейтенанту-інтенданту. Його прагнення і наміри з пошуку культурних цінностей не відразу знайшли підтримку з боку його безпосередніх командирів, а лише після першої сенсаційної знахідки.
Так, маршал Іван Конєв в своїх мемуарах зізнавався, що йому особисто не належала ініціатива з встановлення місцезнаходження культурних цінностей та організації пошуку, але коли він довідався, що цим питанням переймається художник Рабинович, який «виявив великий ентузіазм в пошуках картин», і то надав йому всіляке сприяння: виділив для розшуків спеціальну команду, а також з органів розвідки – досвідчених людей, які могли бути йому корисними.
За участь у виявленні та порятунку культурних цінностей, які б за неналежних умов зберігання – відсутності відповідного температурного режиму, вологості та необхідності кондиціювання повітря могли бути назавжди втрачені для людства офіцера Леоніда Рабиновича представили до ордена Червоної Зірки.
В поданні на нагородження командир 164 батальйону капітан Перевозников перераховував підстави: знайдено та врятовано «Сікстинську Мадонну» Рафаеля, ряд полотен Рембрандта, Ван Дейка, Рубенса та інших великих майстрів, ювелірні вироби великої цінності, в тому числі багато дорогоцінних металів – всього близько шести вагонів, колекція художнього велика колекція дорогоцінних медалей і монет в кількості близько 25000 примірників, зібрання скульптур, в тому числі близько 1000 цінних оригіналів». Та в біографії героя була одна чорна сторінка – полон. Тож, не дивлячись ні на які заслуги, обмежились нагородженням медаллю «За бойові заслуги».
Втім доля як самого Леоніда Рабиновича, так і врятованих ним культурних цінностей, могла б скластися зовсім по-іншому, якби не одна обставина. З початком війни між фашистською Німеччиною та Радянським Союзом, Леонід Рабинович, мав «бронь», тобто звільнення від мобілізації в умовах військового стану, як художник, та все ж, з патріотичних почуттів, вже 23 червня 1941 року пішов добровольцем на фронт. У середині вересня 1941 року його військова частина, як і переважна більшість військових частин та з’єднань Південно-Західного фронту, опинилась в оточенні, в подальшому була розгромлена, а 20 вересня Леонід Рабинович попав у полон, де зазнав знущань та дивом уникнув розстрілу, як особа єврейської національності. Далі був етап курними полтавськими шляхами: Лубни, Хорол, Семенівка, Градизьк. І скрізь шлях полонених був встелений тілами воїнів, які не витримували виснажливих переходів. Всіх, хто падав по дорозі, хто відставав від загальної колони, хто був знесилений від отриманих поранень, недоїдання та виснаження й не мав змоги продовжувати рухатися, безжально розстрілювали конвоїри. З німецького полону він двічі втікав, перший раз його схопили поліцаї, а вдруге йому вдалося втекти з приміщення Градизької школи, що була обладнана окупантами під тюрму. Цього разу вдало, і він під чужими документами загиблого бійця Юхима став проживати в окупованому Глобиному.
Після звільнення 26 вересня 1943 року Глобиного від фашистської окупації Леонід Рабинович більше місяця проходив перевірку в особливому відділі 5 гвардійської армії та ввесь цей час утримувався під вартою при Глобинському райвідділі міліції. Успішно пройти перевірку, довести, що він не є ворогом чи завербованим агентом німецької розвідки йому допомогла довідка-характеристика з Глобинської сільської ради, де було зазначено його участь в діяльності підпільної групи опору фашистському режиму в нашому Глобиному.
Саме ця довідка врятувала його не лише від засудження в сталінські табори за перебування в полоні, та після втечі з полону – за невжиття заходів до повернення за лінію фронту, а то, як це часто тоді було, і від розстрілу, допомігши йому знову стати кадровим військовим.
Під час війни в Бабиному Яру під Києвом фашистами були розстріляні за приналежність до єврейської національності батьки Леоніда Рабиновича. Сам він по закінченні війни певний час займався реставраційними роботами врятованих ним картин, а після демобілізації з військової служби повернувся до Києва, де проживав зі своєю сім’єю – дружиною Раєю та донькою Вірою. В ті післявоєнні, сталінські часи в Радянському Союзі на державному рівні розпочалися гоніння на євреїв, тож тривалий час він і дружина не могли знайти роботи.
3 1951 року почав займатися літературною діяльністю. Свої книги видавав під творчим псевдонімом Леонід Волинський. Справжню літературну славу йому принесла книга «Сім днів», де він розповів про врятування шедеврів Дрезденської картинної галереї. Чимало його творів були розраховані на дитячу аудиторію, частина присвячена висвітленню життя і творчості відомих митців минулого та подіям Другої світової війни. У своєму оповіданні «Крізь ніч» він розповідає про поневіряння у фашистському полоні, зокрема, і під час перебування на території нашого Глобинського району.
28 серпня 1969 року після тяжкої хвороби у віці 57 років Леонід Рабинович-Волинський помер. Похований у Москві, на Введенському цвинтарі.
Олександр ЛОГВИН, краєзнавець, м.Глобине.
