«Реалізація Продовольчої програми СРСР нерозривно пов’язана з удосконаленням вищої сільськогосподарської освіти». Читаю ці рядки з проекту ЦККПРС «Основні напрямки перебудови вищої і середньої спеціальної освіти в країні», а сам думаю: вірно підмічено. Кому ж, як не спеціалістам сільського господарства , дбати про збільшення виробництва хліба, молока, м’яса, про що йде мова в Продовольчій програмі країни. Тож спеціаліста завтрашнього дня ми повинні готувати сьогодні. При цьому обов’язково враховувати промахи, допущені раніше.
На власному досвіді переконався , що хороший спеціаліст приходить в господарство тоді, коли ще до навчання він працював у колгоспі і на ділі переконався : обрана спеціальність для нього, незважаючи на труднощі, невдачі. Щоб не бути голослівним, наведу такий приклад. Зараз у нас очолює третю тракторну бригаду Олександр Іванович Покотило. Без відриву від виробництва він закінчив технікум механізації сільського господарства, а тепер на ділі використовує набуті знання. Олександр Іванович підготовлений не лише теоретично , а й хороший організатор, керівник. І я впевнений в ньому. Такі кадри не підведуть.
Це ж саме можна сказати і про бригадира рільничої бригади Надію Іванівну Панфілову, яка спочатку працювала на рядових роботах. Потім закінчила технікум, а нині продовжує навчатися в сільськогосподарській академії. Навчання успішно поєднує з виробництвом. Ось що значить – практики набули теоретичні , професійні знання. Тому хочеться, аби у вузах при відборі на навчання основну увагу звертали не на випускників шкіл, а на тих, хто має певний досвід і вже реально осмислює обрану спеціальність. А то буває ще й так.
У нас працює ветфельдшером Андрій Григорович Тимченко. Це колишній наш стипендіат, якого ми направили на навчання по закінченні школи. Звичайно, навиків роботи не має, та й знання не досить тверді. Тож у ході роботи доводиться багато чому навчатися. А це, в свою чергу , впливає на доручену справу, настрій спеціаліста.
Водночас можу навести приклади, коли наші стипендіати з числа випускників шкіл зарекомендували себе позитивно. Володимир Покотило виріс у селі, його батьки – колгоспники. Мати Парасковія Дем’янівна – доярка, батько, Павло Васильович, теж трудиться на фермі. Ще в шкільні роки Володимир виявляв великий інтерес до техніки. Це й сприяло тому, що він став нашим стипендіатом у вузі. Торік з відзнакою закінчив інститут механізації і електрифікації сільського господарства і повернувся в колгосп. Відчувається, що молодий спеціаліст має добрі знання, хороший організатор, вміє працювати з людьми. А це дуже важливо у мобілізації трудівників села на виконання доведених завдань.
Зараз за рахунок колгоспу у вузах і технікумах навчається 15 наших стипендіатів. Правда, в основному, це випускники шкіл, які виросли в селі і ще з дитинства знайомі з нелегкою працею хлібороба. Хороші надії подає наш стипендіат, майбутній інженер-механік Олександр Колотієвський. Кожного року на літніх канікулах він працює в колгоспі, допомагає збирати врожаї. Торік і позаторік був помічником комбайнера. А крім того відчувається його ідейна зрілість, суспільна активність. Словом, ті риси, без яких ніяк не обійтися спеціалісту завтрашнього дня.
Ретельний підбір людей на навчання в основному з числа практиків, якість іще раз якість знань – ось що вважаю головним для того, аби в селі працювали віддані справі кадри, здатні перетворювати в життя накреслення партії. Приємно, що мої міркування співпадають з вимогами обговорюваного нами документа ЦК КПРС.
І.Прокопенко, голова колгоспу «Ленінець»
Зоря комунізму, 1 січня 1986 року