«Часто згадують дівчата своє рідне село Василівку на Семенівщині,школу, незабутніх вчителів. З усіх днів , проведених у школі, найбільше запам’ятався подругам урок української літератури. Це було у 8 класі. Вивчали «Платона Кречета» О.Корнійчука. Вчителька характеризувала образи п’єси. Розповідь була цікавою ізахоплюючою, що подруги відчули, яке це величещне щастя для людини- бути бійцем за здоров’я, повертати людям життя. На перерві Ніна підійшла до Надії: «Ти знаєш, я хочу тобі щось сказати», «Я теж збираюся з тобою поговорити». І як це не дуже часто буває, подруги думали про одне. Того дня було прийняте остаточне рішення: після закінчення восьмирічки податися у медичне училище. І ось Ніна Кривенко і Надя Кисіль – учні Лубенського медичного училища. Швидко летять дні наполегливих занять, медичної практики. Державні екзамени і… Направлення отримали в село Броварки. Хвилювання бентежило душу: як зустрінуть їх люди в селі, де дівчатам доведеться жити і працювати, якою буде їхня робота? Головний лікар Броварківської дільничної лікарні Марія Семенівна Авдєєва, невисока, в літах, всіма шанована в селі жінка, довго розглядала направлених. Мабуть, пригадалося і їй той далекий, наче сон, день, коли вона вперше одягла білосніжний халат лікаря. Відчула, що нині у дівчат на серці, і бадьорим голосом мовила: «Що ж, дівчатка, значить працюватимемо разом. Будете нам зміною».
Ніну призначили медичною сестрою в амбулаторії, а Надю – черговою сестрою стаціонарної лікарні. Ніби і зовсім недавно це було, а вже 8 місяців працюють в Броварках. Своєю чуйністю і повагою, душевністю і піклуванням про хворих Ніна Борисівна Кривенко і Надія Іванівна Кисіль завоювали шану броварських трударів. – Молоді медички виліковують не лише препаратами, а й добрими, ласкавими словами,- часто говорять. Ці слова йдуть прямо від серця, зігрітого теплим ставленням до людини. Від комсомольського життя колгоспу ніколи не стоять осторонь. З самого початку життя в Броварках вони – ініціативні і неспокійні комсомольці , активні учасники гуртків художньої самодіяльності. …Щедро освітлене ласкавим промінням весняного сонця і переповненою гомінким , радісним переспівом птахів , широкою вулицею йдуть дві дівчини. Кожен зустрічний – старе й мале – привітно вітаються, літні дідусі, так ті ще й картуза знімуть і легенько вклоняться. А сяючі вродливі обличчя дівчат разом з вітанням дарують посмішку , і від того світ здається ще красивішим. Так ідуть подруги на роботу. Так прямують вони дорогами життя, випромінюючи щедре проміння юних сердець і зігріваючи ним душу Людини.
В.Покотило «Подруги», «Зоря комунізму», 1966
Дитячі роки дівчат пройшли на одній вулиці в селі Василівка Семенівського району. Мами працювали в колгоспі. Після закінчення школи навчались в Лубенському медичному училищі на сестринському відділенні (1962-1965 роки). По закінченні були направлені в Градизький район, а звідти в Броварки. Вродливі дівчата знайшли в Броварках свою долю, вийшли заміж, виростили дітей, мають внуків, а Ніна Борисівна вже і правнуку.(До речі Надія Іванівна першою народжувала в новому приміщенні Броварківської дільничної лікарні). Кілька десятиліть були активними учасниками художньої самодіяльності на селі,та й нині як глядачі відвідують всі свята і концерти у сільському Будинку культури.
Надія Іванівна Кисіль (Никопаненко) перший приїзд в Броварки запам’ятала таким: «Коли ми закінчили навчання в медучилищі,нас з Ніною Борисівною направили в Глобинський район, а звідти в Градизьку зону. Там нам і запропонували поїхати працювати в Броварки, так як там повинна відкриватись нова сільська лікарня і потрібні були працівники. Ми і поїхали подивитись. Автобус тоді їздив по селу, ми спитали в автобусі, де лікарня, нам і показали. Ми встали з автобуса, а ніякої лікарні ніде нема. Ми ж були на практиці, бачили, яка повинна бути лікарня. А побачили звичайні селянські хати, такі, в яких жили і люди в селі. Ми були дуже розчаровані і розстроєні. Та поприходили медпрацівники, почали нас утішати, розповіли, що вже закінчується будівництво нового приміщення. Показали нам новобудову. І ми вирішили остатись». «З випуску нас направили 4 чоловіки, та залишились лише ми з Надією Іванівною. – згадує Ніна Борисівна Кривенко(Білаш). – В Броварківській дільничній лікарні мене надовго не залишили, головний лікар Авдєєва М.С. направила мене працювати фельдшером в Пелехівщину, а згодом, коли з Петрашівки виїхав фельдшер Єршов, перевели на Петрашівський ФАП,там я працювала разом з акушеркою Кравченко М.П. Коли було скорочення нас з Надією Іванівною, як останніх, хто прийшов на роботу, перевели на 0,5 ставки і я деякий час працювала патронажною медсестрою при ФАПі разом з Ющенко І.Л.. В 1967 році, після закінчення курсів операційних медсестер, перейшла працювати в нову Броварківську дільничну лікарню операційною сестрою. В обов’язки входило асистувати лікарю-хірургу Коріндевичу І.С. під час операцій, готувати хворих до операцій. В 70-і роки працювала медичною сестрою амбулаторії в фізкабінеті, проводила процедури: УВЧ, електрофорез, ДДТ, тубус кварц. Пізніше працювала старшою медсестрою при стаціонарі. Коли в лікарні стала працювати лікарем-стоматологом Борщ Т.Л. ще й виконувала обов’язки медсестри стоматологічного кабінету, суміщала обов’язки старшої медсестри стаціонару і амбулаторії. З 1996 року на пенсії. З 1996 по 2001 рік працювала в аптеці. Довгий час була головою профспілкового комітету лікарні. В нас був дуже дружний колектив, не було поділу на «касти», не було гонору, що ось я медсестра, я не буду робити цього, бо це обов’язок санітарки. Разом працювали, разом відпочивали, святкували вся свята, дні народження. Організовували екскурсійні поїздки в Київ, Кишинів».Надія Іванівна працювала медсестрою стаціонару дільничної лікарні та в школі. Нині на пенсії.
