Переглядаючи старі газети натрапила в підшивці за 1966 рік на статтю В.Покотила «Подруги», про молодих спеціалістів Надю Кисіль і Ніну Кривенко, що приїхали працювати в Броварківську дільничну лікарню. Нечасто дитяча дружба триває все життя, та це саме про такий випадок. І через п’ятдесят років Надія Іванівна і Ніна Борисівна – подруги.
З 1959 року в Броварках існує дільнична лікарня. Спочатку її розмістили на базі існуючого до того в селі ФАПу. На той час на ФАПі працювали фельдшери Черепахін Володимир Миколайович, Ющенко Іван Лукич і акушерка Кравченко (Супрун) Мотря Павлівна . Неподалік від ФАПу розміщався колгоспний пологовий будинок , який займав частину приміщення , в іншій жила акушерка, а також приміщення аптеки (там де зараз живе Позивайло). Основу персоналу новоствореної лікарні склали працівники Лебехівсьої лікарні. З Лебехівки переселилась головний лікар Авдєєва Марія Семенівна, вона ж лікар-терапевт, Оленко Настя Федорівна – акушерка, Княжевич Оксана Савівна, Лелеко Марія Остапівна, Матвієць Анастасія Федосіївна – медсестри стаціонару, Хомець Олександра Антонівна – вакцинатор-дезінфектор, Шпортун Микола Васильович – конюх, Шпортун Антонина Йосипівна, Яременко Любов Іванівна, Тягнирядно Ліза Трохимівна – санітарки, Сухонос Килина Оксентіївна – повар. На початку 60-х Шпортун Микола Васильович після закінчення курсів при обласній СЕС (санітарно-епідеміологічній службі) призначений дезінфектором, Хомець Олександра Антонівна після курсів при Градизькій районній лікарні стала працювати лаборантом.
Народилася 1930 року в селі Ніколаївка(Миколаївка) Мозоліївської сільської ради Градизького району в сім’ї колгоспників. У Ніколаївці на той час була лише початкова школа, її закінчила вже під час війни (в 1941-42 роках в селі працювала школа), семирічку закінчувала вже після того, як село було визволено від німецько-фашистських загарбників – з 1943 по 1946 рік. 8 клас закінчувала в Шушвалівській школі (1947 рік). Після 8-го класу Шушвалівської середньої школи поступила навчатись в Кременчуцький медичний технікум на акушерське відділення, який закінчила в 1950 році. Тоді всі випускники медичних учбових закладів були військовозобов’язаними, дипломи нам видавались лише після того, як через шість місяців ми привозили з місця розпреділення справку про те, що ми дійсно там працюємо. Після навчання була направлена в Дрогобицьку область Рудківський район (нині Львівська область). Нас з курсу туди потрапили троє (дівчата з Морозівки, Пугачівки і я). Одну з нас (вона найменша була) залишили в районі, а нас направили в села. Я потрапила в село Михайлевичі за 20 кілометрів від райцентру. Там, до того як я приїхала, ФАПу не було, мені виділили звичайну хату (людей звідти виселили десь в Сибір), в одній половині я жила, а в іншій мала організувати ФАП. Там я пропрацювала 2 роки фельдшером, а в 1953 році мене перевели в село Дубаневичі того ж району, завідувала там фельдшерсько-акушерським пунктом до 1956 року.
Марія Семенівна народилась в Орловській області в 1906 році. Все життя говорила російською мовою, хоч більшу частину життя пропрацювала в селах на Полтавщині. Закінчила Дніпропетровський медичний інститут в 1937 році. Разом з чоловіком, теж лікарем працювала в Донецькій області. Коли почалась війна, чоловік був призваний до армії і загинув на фронті. Марія Семенівна разом з… Читати далі »
Медичне обслуговування до 60-х років ХХ ст..
До кінця 20-х років ХХ ст.. медичних закладів у селі Броварки не було. При потребі користувались допомогою бабки-знахарки чи бабки-повитухи.
Броварки відносились до Лебехівської медичної дільниці , куди входило 15 великих сіл і більше 20 хуторів ( майже вся Святилівська та більша частина Мозоліївської волості). Всю цю територію обслуговувала Лебехівська земська лікарня, яка існувала з 1897 року. Часто тут зовсім не було лікаря, а працювало 2-3 фельдшери. Звісно на стан охорони здоров’я це мало впливало. Поданню акушерської допомоги на селах земство приділяло мало уваги. Одна акушерка на лікарській дільниці могла подавати допомогу при родах лише обмеженій кількості породіль у тому населеному пункті, де містилася дільниця. На початку XX ст. в губерніях, де було запроваджено земство, за допомогою лікарів і акушерок народжувало не більш ніж 2 % селянок, решта зверталися до повитух.