Позначка: Історія (105 публікацій)
КОПИЛ Микола Іванович (1953-1983)
Копил Микола Іванович – директор Броварківського Будинку культури (1975 рік), баяніст, хормейстер, диригент, викладач музичної школи, керівник Броварківського народного хору (1980-1983 рр.). Народився 16 травня 1953 року в селі Кагамлик Градизького району в родині колгоспників. Тато Іван Васильович і мама Марія Іванівна працювали на місцевій фермі, в сім’ї було ще три молодші за Миколу доньки. Після закінчення восьмирічки Кагамлицької школи, поступив навчатись на десятимісячні курси при Кременчуцькій дитячій музичній школі по спеціальності баяніст-хормейстер, які закінчив у червні 1969 року.
БРОВАРКІВСЬКИЙ ДИТЯЧИЙ САДОК
Броварківський дошкільний навчальний заклад «Веселка». Глобинський р-н, с. Броварки,вул. Довженка 25
Броварківський дитячий садок було відкрито 1968 р. в новозбудованому приміщенні (Типовий проект № 2-359-60 « Детский сад-ясли на 50 мест»)
Будівництво здійснювалось силами «Міжколгоспбуду» за кошти колгоспу «Ленінець» з подальшою державною компенсацією.
В зв’язку з будівництвом Кременчуцького водосховища та переселенням жителів сіл , що підлягали затопленню ( Шушвалівка, Покотилівка, Солодівка та ін..) в Броварках різко зросла кількість населення . В село почала повертатися молодь,щоб допомогти батькам побудуватись на новому місці, збільшилася народжуваність
ДОШКІЛЬНА ОСВІТА В БРОВАРКАХ
Перший дитячий садок, чи як їх тоді називали «ясла» з’явились в нашому селі з початком колективізації, як данина новому часові. Зараз вже важко встановити деталі, але більш усього він був сезонним і розміщувався, як і решта адмінбудівель, в так званих «куркульських хатах». Більше збереглося згадок про так звані «патронати». До війни такі були на території кожного з колгоспів і жили там діти, в яких батьки померли під час голодомору 32-33 років.
Броварківському дитячому садку – 50 років
“Національна книга пам’яті жертв голодомору 1932-1933 років в Україні. Полтавська область”
ТВОРЦІ ДОСТАТКУ
«Реабілітовані історією. Полтавська область»
«Реабілітовані історією. Полтавська область.» У книзі на основі різноманітних джерел розкривається історія політичних репресій на Полтавщині з кінця 1910-х до початку 80-х років. Книга видається відповідно до постанови Президії Верховної Ради України «Про підготовку і випуск багатотомного науково-документального видання про жертви репресій на Україні»
В нашій бібліотеці наявні 5 томів науково-документальної серії книг «Реабілітовані історією. Полтавська область». В 2,3,4 томах в алфавітному порядку вміщено біографічні довідки про репресованих мешканців Полтавщини, в 5 книзі у формі нарисів розповідається про 146 уроженців та мешканців Полтавщини, які зазнали незаконних репресій у роки тоталітаризму. У книзі 1 вміщено наукові статті написані полтавськими авторами спеціально для видання . Достовірність подій , про які йде мова у статтях , підтверджують численні текстові й ілюстративні документи зібрані в різних архівах України й Полтавщини. Доповнюють видання кілька біографічних нарисів , які не ввійшли до книги 5. Наведені в книзі факти дають можливість з достатньою мірою об’єктивності відтворити історію і масштаби політичних репресій на Полтавщині за комуністичної доби.
В даній публікації зібрано біографічні довідки людей, які так чи інакше пов’язані з Броварками. Можливі помилки через існування до 60-х років двох сіл Броварки в межах сучасного Глобинського району.
БРОВАРКИ в енциклопедичному довіднику “ПОЛТАВЩИНА”
Лобода Євдокія Григорівна.(спогади)
Народилася 3 березня 1923 року в селі Білоцерківка Велико-Багачанського району Полтавської області. Тато Бондаревський Григорій Федорович мав на той час хорошу освіту (він закінчив 5-ти класну школу), мав хороший музичний слух, був капельмейстером духового оркестру, мама була колгоспницею. В сім’ї виховувалось 4 дітей. Якраз перед самою Великою Вітчизняною війною закінчила 10-ий клас Білоцерківської школи, і відвезла документи на вступ до Полтавського педагогічного інституту на історичний факультет. Та війна перекреслила всі плани на навчання. Батько і старший брат пішли воювати. Фронт швидко наближався і заняття в інституті не почались. В 1943 році в селі забрали всю молодь на роботи в Німеччині, уникнути цієї участі вдавалось хіба що дітям поліцаїв, які служили фашистам. А у мене на фронті був батько і брат, а вдома мама, молодші брат і сестра, які б обов’язково постраждали. Потрапила у Східну Пруссію (нині це Калінінградська область Росії), весь час працювала у бауера (фермера), робила всю чорну роботу по господарству, яке було чималим. Основним завданням було доїти корів. 29 березня 1945 року наші війська звільнили Кенігсберг.
