Василь Семенович Заєць народився 15 лютого 1888 року в селі Чайківщина Оржицького району Полтавської області в родині селянина Семена Зайця та його дружини Марфи. Він був наймолодшою дитиною в сім’ї і мав дев’ять сестер. Закінчив 4 класи місцевої сільської школи. Пізніше здобув пофесію бухгалтера. Коли в Чайківщині створили колгосп саме за цією спеціальністю він там працював. Василь Семенович багато читав, займався самоосвітою, писав вірші.
Ще з юнацьких років мріяв стати священником, та батьки не дозволили цього зробити, оскільки він був наймолодшою дитиною в сім’ї, та ще й хлопчиком, – то був спадкоємцем батьків і мусив доглянути їх, турбуватись про тата і маму.
Довелося Василю Семеновичу окрім бухгалтера працювати в місцевих правоохоронних органах, під час Великої Вітчизняної війни був завідуючим колгоспного складу, дияконом у церкві села Чайківщина.
В 1934 році В.Заєць одружився з Афанасією Климівною. В їх шлюбі народилось п’ятеро дітей: три доньки і два сини.
В 1950 році Василь Семенович закінчив Київську духовну семінарію і його мрія нарешті здійснилась – він став священником.
Перший приход на який його було призначено був в селі Опришки Глобинського району, де служив він у дерев’яній церкві. Проте через постійний тиск з боку антирелігійної влади, йому кілька разів доводилось змінювати місце роботи. Довелось батюшці Василію служити в селах Кліщинці, Мачухи. Десь в кінці 50-х років він став служити в Броварках. Працюючи священником в Броварківській церкві він постійно відчував утиски від комуністичної влади, весь час лунали погрози в його адресу і вимоги зректися Бога і свого сану. Та він нізащо не хотів відмовитись від віри. Тоді керівництво місцевого колгоспу пішло на підлість: змусило його старшого сина Василя, який на той час працював водієм у селі Броварки, сісти за кермо несправного автомобіля для перевезення пального. В результаті, через несправні гальма водій потрапив в аварію.
В ході слідства підсудного тримали в Градизькій в’язниці без їжі і води, чинили моральний тиск, змушували шантажем його батька зректися свого сану. В разі відмови о. Василія від посади священника, з сина обіцяли зняти всі звинувачення та він відмовився. В результаті вирок – трьохрічне ув’язнення. Отець Василій оскаржив рішення суду, подавши апеляцію, після якої рішення суду було перглянуто і несправедливо призначений термін скоротили до одного року ув’язгення в Полтавській в’язниці, звідки його сина випустии за хорошу поведінку через півроку (події відбувались 1958-1959 роках).
Та влада все одно добилась свого. Так 11 травня 1962 року, після незаконного ув’язнення у Градизькій в’язниці, ієрей Василій примусово зрікся священницького сану, був зачислений за штат ( згідно офіційної версії – за віком і станом здоров’я). Так Броварківська церква втратила свого останнього священника .
Помер отець Василій 2 грудня 1967 року в селі Броварки, де й похований на місцевому цвинтарі .
Ломака Юля, 2011р.
