Лисак Іван Дмитрович був директором Броварківської середньої школи з 1977 по 1982 рік. Окрім коротких біографічних даних , стаття Г.Поліщука “Шлях довжиною у півстоліття” про Опришківську восьмирічну школу і її директора Лисака Івана Дмитровича ( 1964-1977рр), опубліковану в газеті “Зоря Придніпров’я” за 6 вересня 2019 року.
Народилася 3 березня 1923 року в селі Білоцерківка Велико-Багачанського району Полтавської області. Тато Бондаревський Григорій Федорович мав на той час хорошу освіту (він закінчив 5-ти класну школу), мав хороший музичний слух, був капельмейстером духового оркестру, мама була колгоспницею. В сім’ї виховувалось 4 дітей. Якраз перед самою Великою Вітчизняною війною закінчила 10-ий клас Білоцерківської школи, і відвезла документи на вступ до Полтавського педагогічного інституту на історичний факультет. Та війна перекреслила всі плани на навчання. Батько і старший брат пішли воювати. Фронт швидко наближався і заняття в інституті не почались. В 1943 році в селі забрали всю молодь на роботи в Німеччині, уникнути цієї участі вдавалось хіба що дітям поліцаїв, які служили фашистам. А у мене на фронті був батько і брат, а вдома мама, молодші брат і сестра, які б обов’язково постраждали. Потрапила у Східну Пруссію (нині це Калінінградська область Росії), весь час працювала у бауера (фермера), робила всю чорну роботу по господарству, яке було чималим. Основним завданням було доїти корів. 29 березня 1945 року наші війська звільнили Кенігсберг.
Парафило (Дзюба) Анастасія Петрівна народилася 29 травня 1934 року в місті Житомир в родині військовослужбовця Дзюби Петра Пимоновича та офіціантки військової їдальні Євдокії Петрівни. В зв’язку з переводом батька на службу у військову частину міста Перемишля, сім’я переїхала до цього міста. Тоді воно було поділене на дві частини: одна належала Польші, друга – СРСР. Коли почалася війна 22 червня 1941 року, батько о 4-ій годині побіг у військову частину. Місто 4 рази переходило з рук в руки. Наші бійці мужньо захищали місто. Нас, як сім’ї військовослужбовців, змогли вивезти з міста, спочатку в Житомир, звідти евакуювали в Сталінградську (нині Волгоградську), а через короткий час в Саратовську область. До школи я могла ходити поки не потрібне було тепле взуття, а потім не було в чому. Від тата отримали лише один лист (ще в Сталінградській області) і «атестат» по якому ми могли отримувати його гроші, як сім’я військового офіцера. Більше ніяких звісток від нього ми не мали. В 1943 році, як тільки Полтавщина була звільнена, мама отримала пропуск і ми переїхали жити в Петрово-Роменський (нині це Гадяцький) район. Два тижні жили на станції Венеславівка, спочатку в приміщенні вокзалу, а потім під підбитими танками.
Народилась я 2 червня 1926 року в селі Броварки в сім’ї селянина-середняка. Тато – Коваленко Савка Макарович, мама Коваленко (Журенко) Харитина Самійлівна. Коли була колективізація , батьки стали членами ТСОЗу «Серп і Молот». Голодовку наша сім’я пережила, бо батько зумів сховати мішок зерна від «буксирів». Пам’ятаю приказку тих часів «Ні корови, ні свині, тільки Сталін на стіні, ще й показує рукою, куди лізти за мукою». Приказували тато, як почули, щоб нікому її не розказувала. В школу пішла в 1933 році. Перші чотири класи навчались в так званій «куркульській» хаті (казали «Ларионівській» – коли організовували ТСОЗ «Серп і молот», діда Лариона розкуркулили і виселили з хати, де він жив, а хату віддали під школу). Вчителями в нашій школі були Запорожець Катерина Яківна та Гутнір Лев Григорович. З п’ятого класу навчались в приміщенні «червоної» школи (колишня земська школа). В ній навчались з 5 по 7 клас випускники початкових шкіл: двох куткових Броварківських і Петрашівської початкової. При школі були квартири вчителів, бібліотека.
Валенко Ганна Іванівна народилась 30 січня 1932 року ( 28 листопада 1933 року – офіційна дата ) в селі Лебехівка Градизького району Полтавської області в сім’ї селянина, була четвертою наймолодшою дитиною і єдиною донькою в родині.
Спогади про шкільні роки та незабутніх вчителів ( в тому числі і Броварківської школи) від вчителя математики з Нових Санжар Константінової (Вовченко) Надії Іванівни, опубліковані в районній газеті.
Підбірка матеріалів про вчителя Броварківської ЗОШ І-ІІІ ст. Лейко Василя Андрійовича : біографічні дані, опубліковані в місцевій пресі вірші, історичні дослідження.
Домницький Олексій Миколайович народився 30 березня 1947 року в селі Новаки Лубенського району Полтавської області. Сімейні обставини склалися так, що зростав він у сім’ї дідуся Микити Семеновича та бабусі Євдокії Онопріївні Ковалів, які, по суті, замінили йому батьків. Дитинство його припало на тяжкі післявоєнні 50-ті роки, коли відбудовувалось з руїн село, в ньому з’явились електрика, радіо, кіно. Саме дружба з сільським кіномеханіком породила захоплення кіно- і фото-мистецтвом, яке через матеріальну скруту так і не переросло в омріяну професію кінооператора. А от захоплення фізикою , подорож на ВДНГ в Москву особливо в павільйон «Електроніка», та яскраві враження від кольорового телевізора, відеокамери , визначили його подальший шлях у житті. По закінченні середньої школи в 1965 році Олексій Миколайович вступив на фізико-математичний факультет Полтавського педінституту по спеціальності «фізика». Після закінчення інституту в 1969 році два роки працював учителем математики і фізики в селах Глобинського, Оржицького районів Полтавської області та Золотоніського району Черкаської області .